Абіссінець

Уперте бажання Короля попри всі ці прозаїчні деталі здаватися поважним, непроникним та величним, лише надавало йому буркотливого, незадоволеного та розлюченого вигляду. Принаймні, таким було перше враження Жана-Батіста, коли він увійшов до кімнати разом з групкою священиків. Король лише віддалено був схожий на свої офіційні портрети, зокрема на той, що прикрашав каїрське консульство. Порівнюючи їх по пам’яті, Жан-Батіст подумав, що художник закарбував не сам образ самодержця, а його відбиток у тонкому світі Ідей, опустивши при цьому сліди віспи, червоний ніс та обрезклу шию. Виходило, що месьє де Майє наказував реставрувати полотно марно, бо природа, заплямувавши його, придала йому більш схожості з оригіналом, ніж художник. Серед людей, які оточували Короля, Жан-Батіст помітив: трохи осторонь — Флео, а поруч з ним, ближче до самодержця, — гостроносого чоловіка у високій завитій перуці, який і мав бути канцлером де Поншартреном. Усі ці люди, навіть швейцарці, котрі штовхали крісло, приймали, за прикладом монарха, вираз поважності, тобто — бо ці речі за виглядом дуже схожі — вираз обурення і крайнього невдоволення появою небажаних гостей.

Єзуїти привіталися шанобливо, але скромно, як подобає людям, за якими лишається привілей цілком підкорятися лише Богові. Жан-Батіст, якого саме в ту мить відвідав спогад про лежання ниць на паркеті, схилився в глибокому реверансі, який, напевно, давно вийшов з моди. Але цей реверанс був щирим і показував готовність без жодних вагань цілком підкоритися найвищій владі.

Після всіх вітань на мить виникло загальне замішання. Друге відчуття виникло у Жана-Батіста — по всій кімнаті, і, зокрема, на цій трохи ширшій за метр смузі, яка розділяла дві групи, розлилася якась напруга, майже чулося вухом вібрування, як буває влітку під час наближення грози.

— Сіре, — сказав отець де Лашез, який один наважився притягнути до себе можливий удар цієї блискавки, — вам відомий отець Флерйо, який відповідає за наші місії на сході. Сьогодні він, на превеликий жаль, захворів, і не зміг постати перед вами, але я маю велику честь представити вам отця Плантена, на якому лежить складний обов’язок вести наші справи на турецькій землі, а, точніше, в Єгипті.

Отець Плантен знов нахилив свій широкий лоб, тримаючи руку на серці.

— Саме звідти, — продовжував королівський сповідник, — відбула та місія до Абіссінії, яку Ваша Величність мав чесноту задумати та спорядити, і яка зробила спробу знов проникнути до цієї нещасної християнської країни, котра погрузла в єресі, і де, нажаль, загинуло на початку століття немало наших братів. Вам відомо, сіре, скільки зусиль витрачає наш орден для того, щоб вирвати з омани, або з незнання, стільки народів, приречених через своє невігластво на майбутні вічні муки. Отець Плантен, якщо дозволите, доповість вам про місію, якої ви бажали.

Король відкашлявся в долоню, піднявши до обличчя рукав свого зеленого камзолу. Жан-Батіст помітив — хоча цей рух був вельми швидким, майже непомітним — що самодержець скористався цим начебто природним жестом, щоб витерти мереживом свого манжету краплину слини, яка бігла з правого, нещільно зімкненого та нижчого за лівий, кутка його рота.

— Говоріть, отче, — сказав Король. — Ми дуже зацікавлені в цій справі.

— Сіре, — сказав отець Плантен, який почервонів до самої маківки, — нажаль, я маю повідомити Вашій Величності, що відважний місіонер, якій мав здійснити сподівання нашого ордену щодо цих країв, лишив сей світ. Господь призвав його під час важкої подорожі. Однак, ця жертва не була марною. Імператор Абіссінії дуже тепло прийняв решту місії. Він підтвердив свої наміри щодо католицької віри, до якої щиро сподівається повернутися. Більш за це, він висловив свою готовність підкоритися Вашій Величності, як найбільшому християнському королю в світі. Він відрядив до Каїру, з наміром передати свої запевнення у великій повазі до Вашої Величності, свого представника, якого можна вважати послом, хоча ці народи поки що незнайомі з подібним звичаєм.

— Чому тут немає цієї людини? — спитав Людовік XIV.

— Сіре, ми гаряче цього бажали. Однак, Ваша Величність знає, які перепони чинять турки для переїзду до Європи всіх, хто не є європейцями. На щастя, цей посол прибув не сам. Його супроводжував сір Понсе, якого ви зараз бачите.

Отець Плантен повернувся до Жана-Батіста. Напруга в повітрі, яка трохи спала впродовж цього діалогу, знов посилилася. Жан-Батіст одразу зрозумів, що був не єдиною цьому причиною.

— Сір Понсе займається аптекарським ремеслом у країнах сходу. На цей час він мешкає в Каїрі. Наш місіонер, покійний отець де Бревдан, про якого я вже доповів Вашій Величності, подорожував до Абіссінії саме з ним. Імператор був хворий. Йому знадобилася допомога європейського лікаря. Тому саме завдяки посередництву сіра Понсе місія змогла дістатися до Негуса, як називають цього самодержця. Власне з ним повернувся негусів посол.