Абіссінець

— Заждіть, — сказав Жан-Батіст, який уже втягнувся до гри, — я згадав ще один анекдот, коли вже вас так цікавить життя Негуса. Уявіть собі, що вночі на порозі його кімнати спить шляхетна особа. Саме вона пробуджує Короля вранці вдарами батога об підлогу. Чому вдарами батога? Це походить з тих часів, коли негуси ще возили свій табір лісами, і мало не щодня переїздили з місця на місце. Бувало, що в темряві ночі проміж наметів рискали дикі звірі — хижаки, нерідко й гієни, — і підходили інколи навіть до намету самодержця. Удари батога мали на меті ще до пробудження монарха відігнати лютих звірів, які хотіли до нього наблизитися. Збудувавши палаци та звикнувши спати в них, королі зберегли цей звичай, нібито вони, як раніше, знаходяться в джунглях, в оточенні дикої та небезпечної фауни. Чи не здається вам, месьє, що це є гарний приклад, і що він може надихати інших?

— Як, ганяти гієн у палаці! Себто, бити, при пробудженні короля, батогом царедворців, ви про це? — вигукнув голова. — Звичайно. Запишіть, писарю. Що ж, ваші історії насправді чудові. Чому ж ви раніше не пригостили нас цими перлами?

Журі розслабилося, з’явилися широкі усмішки. Серед публіки царювала важка тиша.

— Може, ще щось згадаєте? — спитав Голова з виглядом гурмана.

— Останнє, — сказав Понсе усміхнено. — Я був там присутній при багатьох екзекуціях. Хочу описати вам одне покарання. Ось воно: засудженого хапають та загортають у таке собі простирадло, зроблене з білого мусліну. Потім на нього виливають розплавлений віск. Він пропитує тканину, застигає та перетворює людину на велику живу свічку. Залишається тільки запалити. Горить, як той смолоскип. Майже криків не чутно — такий гучний тріск.

Судді, не в силах ворухнутися, з жахом дивилися на Жана-Батіста. Писар не опускав пера.

— Коли все скінчиться, від тіла залишається обвуглена оболонка. Ось тут-то й починається найцікавіше. Якщо повезе, то, повертаючи труп і уважно придивляючись, можна знайти, дві ділянки білої тканини, над неушкодженими очима засудженого, які були захищені від полум’я його сльозами.

Жан-Батіст підвівся.

— Ви вже знаєте достатньо, — сказав він. — Цього разу в мене вже нічого не залишилося. Судіть мене, як вважаєте за потрібне. Я маю лише єдине бажання: хотілося б, щоб ви призначили мені екзекуцію такого роду, який знищує в людини тіло, але залишає їй очі, які мені до цих пір так добре слугували. До побачення, месьє, і дякую вам за те, що люб’язно вислухали розповідь про мої мандри.

У мовчазному, крижаному повітрі пролунали кроки Жана-Батіста і його конвою. Вони перетнули залу, піднялися дерев’яними сходами до дверей, і велично вийшли.

* * *

— Марно ви так вчинили, любий друже, — сказав радник Сангре. — Ще можна було все владнати. Уявіть собі, що герцог де Шартр був у захваті від ваших спогадів. Щоб показати вам, як він цінує такі книжки, герцог хоче неодмінно з вами зустрітися. Він жалує вам десять тисяч ліврів — ось вони — і просить вашої згоди на публікацію мемуарів. Отже, ви цілком марно провокували суддів.

Радник стояв навпроти Жана-Батіста. Як зазвичай, старий був без перуки, його велика голова була вкрита густою щіткою сивого волосся. Простягнувши руки, він обійняв лікаря.

— Ви зробили це марно, але як правильно ви зробили! Якби ви знали, як добре я вас розумію! Утім, тримайте, до золота герцога я додаю ось це, від мене.

Він поклав у руку Жана-Батіста товстий оксамитовий гаманець.

— А зараз не втрачайте часу. Ви хотіли наробити галасу. Я б вам цього не порадив, бо тут усе минає швидко. Реньє вже нема, але його поліція сильніша, ніж будь-коли. Король знатиме все ще до того, як ваше журі складе свій звіт.

— Я збирався діяти цієї ж ночі.

— От і добре, скажіть лише, чим я можу вам допомогти.

Жан-Батіст пояснив.

— Нажаль, герцог де Шартр буде невтішним через те, що не познайомиться з вами, — сказав радник. — Адже він мав до вас стільки запитань.

Тут Сангре зі сльозами на очах обійняв свого юного друга.

— А я, — сказав він, — втрачаю сина.

— Ви його не втрачаєте, а рятуєте.

— Це втішає, але визнайте: хоч ви і вирветеся з рук своїх суддів, а для мене вирок все ж-таки лишається доволі суворим.

Молодий чоловік був дуже розчулений цим прощанням. Месьє Рауль прийшов з фазаном, та пляшкою бургундського, і залишив друзів востаннє причаститися вдвох цих дарів.

О дев’ятій Жан-Батіст повернувся до своєї квартири. Його шанобливо привітали двоє жандармів. За півгодини весь будинок спав.

* * *