Абіссінець

Як жінка досвідчена, Франсуаза зрозуміла, що наполягати немає сенсу. Алікс не була настільки кокетливою, щоб дійсно перейматися через якийсь прищ. Тут був лише прояв тієї особливої перешкоди, яка часто виникає на шляху закоханих, котрі можуть в інших випадках так вільно і так швидко нестися в просторі або в думках назустріч одне одному, або одне від одного врізнобіч, але від котрих, коли вони щойно починають зближатися, найменші пересування, найнепомітніші рухи долоней або рук можуть вимагати зусиль ще більш нелюдських, ніж якби вони мали розірвати галерні кайдани. Треба було просто зачекати. Франсуаза пішла попередити молодого чоловіка, який був уже в передпокої, а Алікс залишилася кусати собі лікті в своїй кімнаті.

* * *

Колонія франків зібрала в одному місці представників усіх країн Європи — уродженців Франції, Італії, Англії та інших. Загалом їх було кілька сотень осіб, головним чином торговців. З усіх цих країн лише дві мали свої консульства: Франція та Англія. Але нечисельна англійська делегація не мала на той час на чолі титулованої особи, і тому провідна позиція належала Франції.

Безпосередньо французьке консульство застосовувало свою владу до французів, якими керувало, а опосередкованим чином — до вихідців з інших країн: або захищаючи їх як християн, котрі належали до маленьких беззахисних громад, як було з маронітами, або представляючи уряди цих нефранцузьких франків, котрі не мали власних представництв.

Однак ця влада сприймалася не так уже й добре. Торговці, які населяли міста Близького Сходу, підкорялися їй неохоче. Вони просто не мали вибору: їхня покора була платою за дозвіл турків жити й торгувати на ісламській землі. А щоб створити противагу владі консула та збільшити свої шанси на те, щоб до них прислуховувались, торговці обирали «депутата від народу», з яким консульство мало узгоджувати всі справи, стосовні французів. Деякі консули в минулому намагалися мірятися силою з цими депутатами: але через це вони мали лише неприємності. Від самого свого вступу на посаду месьє де Майє мав досить прохолодні стосунки з населенням, якому був нав’язаний Версалем, тоді як попередні консули походили з колонії. Отже, від початку служби він витрачав неабиякі зусилля, щоб завоювати особисту прихильність цього депутата. Тоді це був гладкий чоловік на ім’я Брело, який торгував у Каїрі шовком, оскільки був родом з Ліону. Багатий та жадібний в тому, що стосувалося необхідного — казали, що його власні діти ходили вдома в обірваному одязі, якого б не схотіли й жебраки, — він був напрочуд марнотратним, коли йшлося про те, що межувало з розкішшю. Він не відступав перед жодною витратою, котра дала б йому надію піднестися до рівня єдиного наявного на той час в Каїрі шляхтича, а саме — консула.

По обіді Брело кілька разів запрошували до консульства для нарад. Увечері список делегації був готовий. Чутки про прибуття поважних гостей швидко розповсюдилися по всій колонії. Дехто проголошував повернення Понсе. Купці безперервно під усіма можливими приводами заходили до консульства дізнатися про новини. Месьє Масе отримав наказ відповідати їм, що месьє де Майє очікує наступного дня прибуття визначної особи, що їх просять залишатися вдома і не підіймати шуму на вулицях, що, нарешті, повноважного посла зустрічатиме делегація, і що приєднатися до неї зможуть лише ті, хто є в списку, переданому депутату.

Наступного ранку Жан-Батіст, якому ніч міцного сну повернула сили, прокинувся в дуже доброму настрої. Він пригадав учорашні події, розсудив, що, безсумнівно, краще побачитися з Алікс трохи згодом. А натомість, новини, повідомлені Франсуазою, були чудовими. Що ж до холодного прийому консула, то він був до нього готовий. Залишалося найпокірніше привітати Мюрада та, після цього, провести його шляхами, які він сам для нього визначив заздалегідь. Він одягнув поверх білої сорочки з тонким мереживом свої червоні шати, витрусив капелюха, якого залишав у шафі, почепив на бік шпагу та пішов сідлати коня.