Абіссінець

Коли він приїхав у консульство, делегація була вже готова. Очолював її месьє Флео, канцлер консульства, людина, яку Жан-Батіст завжди бачив сумирно сидячою за рахунками та щоденною кореспонденцією, але яка була, хоч і значно нижчим за месьє де Майє, а все-ж таки представником тієї ж дипломатичної касти. Він одягнувся у вишивані шати, мав капелюха з пір’їною. Ніколи ще канцлер не виглядав так поважно. Праворуч від нього тримався месьє Фрізетті, перший драгоман консульства. Він пускав у хід свої таланти в місті, обравши заробітком переклад ділових паперів. Консул довіряв йому при нагоді тлумачення важливих переговорів, і він мав акредитацію для перекладу всіх офіційних паперів, стосовних турків. Ліворуч від месьє Флео, на коні, зацяцькованому, немов то був кінь принца, поважно сидів Брело. Його насилу висадили в сідло, бо він ледве міг розігнутися через напад подагри, але виглядав у своїй високій каштановій перуці та найдорожчому шовковому камзолі непогано. Позаду їхав кабріолет, у якому не було нікого, крім кучера. Брело було зроблено честь дозволом на зворотному шляху зайняти в ньому місце поруч із послом. За кабріолетом, у два ряди, на гірших конях, їхали четверо купців, обраних у наслідок тривалих переговорів. Двоє з них були венеціанцями, та отримали привілей увійти до складу почту, коли погодилися надати свій дім абіссінському послу. В усіх цих протокольних обговореннях швидко був зафіксований лише єдиний пункт: Понсе мав задовольнитися тим, що їхатиме позаду. Він зайняв це місце вельми охоче. Делегація рушила з місця о десятій годині. Було узгоджено, що після з’єднання з караваном емісара кортеж проведе останнього до колонії, проїде під балконом консульства, звідки його привітає месьє де Майє — він не міг зробити більшого, бо дипломат не був ще прийнятий, і не відбувся ще офіційний обмін паперами, необхідними для акредитації. Далі, посла відвезуть до Венеціанського міста, як звалася та частина франкської колонії, де мешкали італійці.

Кортеж перетнув Старий Каїр, їдучи повз мури таким чином, щоб не пригортати зайвої уваги турків, що завжди ставилися з недовірою до цих парадів, коли не знали, з якого приводу вони влаштовані. Потім вони виїхали в передмістя через ворота Кота, і незабаром опинилися в пустелі. Зупинилися за чверть льє від міського мура, поруч з тим храмом, повз якого Понсе скакав напередодні в місячному світлі. День був гарячий, і вітер пустелі здіймав піщані хмарки, які кололи очі. Тримаючись неподалік один від одного, вершники, які складали делегацію, розташувалися так, що кожний опинився в затінку. Це було досить незвичайне видовище. З сірої пустелі поставали величезні, пошкоджені вітрами, грецькі колони. Позаду них трималися немов застиглі в своїх сідлах вершники шляхетного вигляду, змокрілі під багатими шатами й перуками. Дехто з них задивлявся на обрій. Інші, щоб чимось зайняти себе, рахували на землі чорненькі та блискучі кульки, котрі залишалися після овець, за якими пильнував старий пастух у тюрбані.

Понсе, який, по мірі очікування, починав уже побоюватися неприємних питань, запропонував себе, щоб їхати вперед розвідником. Він пришпорив коня, з годину проскакав галопом, і, нікого не побачивши, повернувся риссю назад.

Година була пообідня. Він знайшов шляхтичів пішими, в сорочках, змучених спрагою, готових обрушити свій гнів на нього.

— Нічого не розумію, — сказав він їм. — Мабуть, трапилося щось страшне.

Було зрозуміло, що ті вже сумнівалися в самому існуванні посла. Якщо всі хвилювалися через те, що не могли з ним познайомитися, то Понсе, який знав Мюрада надто добре, мав інші причини перейматися його долею.

— Зараз буде четверта година, — сказав Жан-Батіст. — Я пропоную вам повернутися. Ми відрядимо двох яничарів, щоб стояли на варті та подали сигнал тривоги, якщо Мюрад з’явиться вночі.

Не чекаючи відповідей, які не могли бути люб’язними, він пришпорив коня та поскакав у напрямку Каїру.

Розділ 4