Дитинство. Молодість. Літня пора

Форд (справжнє прізвище Гуффер), онук художника Форда Медокса Брауна, опублікував свою першу книжку 1891 року у вісімнадцятирічному віці. Відтоді аж до своєї смерті 1939-го він заробляв на хліб лише літературною працею. Паунд назвав Форда найвидатнішим стилістом-прозаїком свого часу й ганив англійську публіку, яка нехтувала його. Сам Джон поки що прочитав лише п’ять романів Форда: «Доброго солдата» і чотири частини тетралогії «Кінець параду» — і переконаний, що Паунд має слушність. Його приголомшує складна, зигзагоподібна хронологія Фордових сюжетів, вправність, із якою якась нота, випадково вдарена і простодушно повторена, виявляється через кілька розділів головним мотивом. Крім того, його зворушує кохання Кристофера Тітьєнса і набагато молодшої від нього Валентини Вонноп, кохання, яке Тітьєнс, стримуючись, не доводить попри готовність Валентини до завершення, бо (каже Тітьєнс) учений не береться позбавляти дівчат цноти. Тітьєнсів дух дотримання лаконічних правил доброго тону видається Джонові гідним захвату, квінтесенцією англійськості.

Якщо Форд зміг написати п’ять таких шедеврів, казав він собі, то безперечно мають бути інші шедеври, але ще не визнані, серед розгалуженого і тільки нещодавно каталогізованого корпусу його творів, шедеври, які він допоможе виявити. Джон одразу взявся читати доробок Форда, проводячи всі суботи в читальні Британського музею, а також два вечори на тиждень, коли читальня працює до пізньої години. Хоча ранні твори розчарували його, він читав далі, виправдовуючи Форда, бо ж той, напевне, ще тільки вчився свого ремесла.

Однієї суботи Джон розговорився з читачкою за сусіднім столом, і вони пішли разом пити чай до музейної кав’ярні. Її звали Анна, вона полячка за походженням і ще зберігала слабенький польський акцент. Вона працює як науковець, сповістила Анна, тож відвідини читальні — частина її роботи. Зараз вона досліджує матеріали про життя Джона Спека, що відкрив джерела Нілу. Ну а він розповів їй про Форда і про співпрацю Форда з Джозефом Конрадом. Вони розмовляли про роки Конрада в Африці, про його раннє життя в Польщі та пізніші сподівання стати англійським сквайром.

Поки вони розмовляли, Джон запитував себе, чи це не якась призвістка, що в читальні Британського музею він, дослідник Ф. М. Форда, натрапляє на землячку Конрада? Може, Анна судилася йому долею? Вона, звісно, не красуня, старша за нього, її обличчя кістляве, навіть худе; взута в туфлі на невисоких підборах і вдягнена в безформну сіру спідницю. Але хто йому скаже, що він заслуговує кращого?

Джонові вже кортить запросити її, можливо, в кіно, але потім сміливість покидає його. А що, навіть коли він проголосив себе митцем, не виникне іскри? Як потім виплутатися без ганьби?

Є й інші завсідники читальні, що, здогадується Джон, не менш самотні, ніж він. Наприклад, індієць із дзюбатим обличчям, від якого відгонить чиряками і старими пов’язками. Щоразу, коли Джон прямує в туалет, індієць, здається, йде за ним слідом і ніби от-от має заговорити, а потім виявляється нездатним.

Нарешті одного дня, коли вони стояли поряд умивальників, той чоловік заговорив. «Ви часом не з Кінґз-коледжу?» — збентежено запитав індієць. Ні, відповів Джон, із Кейптаунського університету. «Може, вип’ємо чаю?» — запропонував індієць.

Вони сидять разом у кав’ярні, й індієць почав довго розводитися про свої дослідження, він вивчає соціальну структуру глядачів театру «Globe» за доби Шекспіра. Хоч індієць не дуже цікавий, Джон докладає всіх зусиль, щоб уважно слухати його.

«Життя духу, — думає він про себе, — невже саме йому ми присвятили себе, я і ці самотні мандрівники в нутрощах Британського музею? Чи буде нам винагорода коли-небудь? Чи зникне наша самотність, а чи життя духу саме становить свою винагороду?»

7

Субота, третя година пополудні. Джон сидить у читальні від миті відкриття й читає Фордів роман «Містер Круть-Верть» — такий нудний, що він змушений боротися, щоб не заснути.

Невдовзі читальню вже закриють, бо закриють і весь Британський музей. У неділю читальня не працює, тож відтепер аж до наступної суботи він зможе почитати лише якусь годину, заощаджену коли-небудь увечері. Невже він повинен висиджувати тут аж до закриття, дарма що раз по раз позіхає? І який сенс у цьому всьому? Навіщо комп’ютерному програмістові, якщо саме комп’ютерне програмування має бути його життям, мати магістерський ступінь з англійської літератури? А де ті невизнані шедеври, які він збирався відкрити? «Містер Круть-Верть» аж ніяк не належить до них. Джон згорнув книжку, склав речі.