Йосиф Бродський, Інгеборґ Бахман, Збіґнев Герберт — із самотніх плотів, що їх шарпають темні моря Європи, вони пускають свої слова в ефір, і разом із радіохвилями ті слова долинають до його кімнати, слова поетів його доби, що розповідають, якою може бути поезія, а отже, яким може бути він, наповнюють його радістю, що він живе на тій самій землі, що й вони. «Сигнал почуто в Лондоні, будь ласка, передавайте далі», — ось які слова він послав би їм, якби міг.
У Південній Африці Джон чув один чи два твори Шенберґа і Берґа — «
Веберна вбив 1945 року американський солдат. Непорозуміння, сказали потім, випадкова воєнна втрата. Мозок, що спроектував ці звуки, ці тиші, ці звуки-і-тиші, згас навіки.
Джон іде на виставку абстрактних експресіоністів у галереї Тейт. Чверть години стоїть перед картиною Джексона Поллока, даючи їй шанс проникнути в нього, намагаючись видаватися розважливим, раптом якийсь вихований лондонець гляне здивованим оком на провінційного невігласа. Це не зараджує. Картина нічого не означає для нього. Є в ній щось те, що йому не дається.
У наступній залі, високо на стіні, висить величезна картина, яка зображує не що інше, як видовжену чорну краплю на білому тлі. «Елегія для Іспанської республіки № 24» Роберта Матервелла, сказано на табличці. Джон приголомшений. Грізна і загадкова, чорна форма поглинає його. Вона видає звук, схожий на удар гонга, і Джон мов прибитий, коліна йому підгинаються.
Звідки походить сила цієї аморфної форми, що анітрохи не схожа на Іспанію, не схожа ні на що, проте збурює в ньому безодню темних почуттів? Вона не гарна, але промовляє владно, наче краса. Чому Матервелл має цю силу, а Поллок, Ваг Гог, Рембрандт — ні? Чи це та сама сила, що змушує його серце підскакувати, коли він бачить якусь одну жінку, а не іншу? Чи «Елегія для Іспанської республіки» відповідає якійсь внутрішній формі в його душі? А як щодо жінки, яка має стати його долею? Чи її тінь уже міститься в його внутрішній пітьмі? Скільки ще чекати, поки вона явиться йому? А коли явиться, чи буде він готовий?
Яка тут відповідь, Джон не може сказати. Та якщо він зможе зустріти її, ту, що судилася долею, як рівня, тоді їхнє кохання буде незрівнянним, у цьому він певен, стане екстазом, що межуватиме зі смертю, а коли він згодом повернеться до життя, то буде новим і перетвореним. Мить згасання, немов дотик протилежних полюсів, немов парування близнюків, а потім повільне відродження. Він повинен бути готовим до цього. Готовність — це все.
У кінотеатрі «Everyman» сезон Сатьяджита Рея. Він дивиться трилогію «Апу» три вечори поспіль у стані зосередженого захвату. В озлобленій, зацькованій матері Апу, в його люб’язному бездоганному батькові він упізнає з чуттям провини своїх батьків. Але передусім його захоплює музика, запаморочлива складна взаємодія барабанів і струнних інструментів, довгі мелодії на флейті, лад або тональність яких — він не досить знає музичну теорію, щоб бути впевненим, що саме — хапають його за серце, наганяють чуттєву меланхолію, яка триває ще довго по тому, як закінчився фільм.
Досі в західній музиці, передусім у Баха, Джон знаходив усе, чого потребував. А тепер зіткнувся з тим, чого немає в Баха, хоча там є натяки: з розважливим і тямущим духом, що радісно віддається танкові пальців.
Він починає бігати по крамницях грамплатівок і в одній знайшов платівку з музикою гравця на ситарі Устада Вілаята Хана і його брата — молодшого, якщо глянути на картинку, — що грав на віні[36]
, і неназваного гравця на барабанах табла. Джон не мав свого програвача, але перші десять хвилин можна прослухати в крамниці. Тут є все: нескуте дослідження тональних послідовностей, трепет емоцій, екстатичні пориви. Він не йме віри своєму щастю. Новий континент — всього за дев’ять шилінгів! Несе платівку додому і спаковує між шматками картону аж до дня, коли матиме змогу знову слухати її.У кімнаті під Джоном живе індійське подружжя. Воно має дитину, яка інколи, щоправда, тихенько, плаче. Коли йому трапляється проминати чоловіка на сходах, вони кивають один одному головою. Жінка рідко коли виходить із кімнати.
Одного вечора хтось постукав у двері. Це той індієць. Чи не була б його ласка повечеряти з ними?