Доки кава не охолоне

У ранньому віці хвороба Альцгеймера в різних людей прогресувала по-різному, залежно від низки факторів: віку, статі, причин захворювання й лікування. Стан Фусагі погіршувався доволі швидко.

Когтаке ще не оговталася від того, що Фусагі забув її. Вона силкувалася знайти якесь пояснення, намагаючись не впасти у відчай. Повернулася туди, де стояла Кеї, але жінка вийшла на кухню. Однак майже відразу повернулася з дволітровою пляшкою саке[12].

— Подарунок відвідувача, — сказала Кеї, гучно опустивши пляшку на барну стійку. — Не бажаєте випити?

Її досі червоні від сліз очі посміхалися. На етикетці було написано: «Сім щасть».

Раптова ідея Кеї пробила малесеньку дірочку в гнітючій атмосфері кафе, і напруга між трьома жінками дещо послабла. Когтаке не дуже хотілося пити, але вона вирішила скористатися нагодою.

— Ну, хіба що одну чарку… — сказала вона.

Когтаке втішило, що загальний настрій поліпшився. Вона чула, що Кеї буває імпульсивною, але й гадки не мала, що її нестримна життєрадісність виявиться такою вчасною. Гіраї завжди казала, що Кеї має талант бути щасливою.

Ще кілька секунд тому Кеї здавалася засмученою, а тепер дивилася на Когтаке широко розплющеними сяйливими очима. Удивляючись у ті очі, Когтаке відчула дивний спокій.

— Гляну, чи є щось смачненьке, — сказала Казу й побігла на кухню.

— Може, нам підігріти саке?

— Ні, і так згодиться…

— Гаразд, тоді вип’ємо як є.

Кеї спритно відкоркувала пляшку й налила саке у вишикувані рядочком чарки. Когтаке почувалася дещо незвично від такої несподіваної пропозиції випити. Вона засміялася. Кеї налила саке по самі вінця й посунула чарку Когтаке.

— Дякую, — сказала та, ніяково посміхнувшись.

Казу повернулася з банкою маринованих овочів.

— Це все, що я знайшла…

— Ух, смакота! — вигукнула Кеї, коли Казу поставила на барну стійку чисту тарілку, висипала на неї овочі й поклала поруч три невеликі виделки. — Я не можу пити спиртне, — додала вона й дістала з холодильника під барною стійкою пакет помаранчевого соку.

Дівчина налила собі повнісіньку склянку — ще трохи, і перелилося б через край. Стримано посміхнувшись, Когтаке взяла свою чарку.

Не те щоб якась із трьох жінок полюбляла саке. Хоча це Кеї запропонувала випити, сама вона не вживала спиртне, тому налила собі помаранчевого соку. Назва на етикетці пляшки «Сім щасть», вочевидь, натякала, що спробувавши саке, ви відчуєте сім різних видів щастя. Це був прозорий безбарвний напій вищого ґатунку. Однак жінки не надто зналися на саке, тому й не помітили ані легенького крижаного відтінку, ані фруктового аромату. Зате добряче ним посмакували й відчули щастя, що його обіцяла назва.

Задоволено вдихаючи солодкавий аромат, Когтаке пригадала один літній день років п’ятнадцять тому, коли вперше побувала в цьому кафе.

Того літа в Японії стояла страшенна спека. По всій країні фіксували рекордні температурні показники. Щодня в новинах говорили про незвичну погоду, пояснюючи все глобальним потеплінням тощо. Фусагі взяв собі вихідний і вони разом пішли робити покупки. Спека була пекельною. Розпашілий і втомлений від задухи, чоловік благав її перепочити десь у прохолодній місцині, і вони взялися шукати якесь кафе. Та заковика полягала в тому, що не тільки їм спала на думку така ідея. У жодному кафе, у жодному ресторані не було вільних місць.

Зовсім випадково вони помітили невеличку вивіску в бічному провулку. Кафе називалося «Funiculi, Funicula». Когтаке впізнала назву пісні, що її колись чула. То було давненько, але вона досі добре пам’ятала мелодію. У пісні йшлося про видирання на верхівку вулкана. Від думки про розпечену червону лаву посеред літнього дня їй зробилося ще спекотніше, а на чолі Когтаке виступили лискучі краплини поту. Утім, коли вони відчинили важкі дерев’яні двері й зайшли до кафе, усередині було, на диво, прохолодно. Дзень-дзеленькіт дзвоника на дверях теж діяв заспокійливо. Хоча кафе було невеличким — лише три двомісних столики й три стільці біля барної стійки, — єдиною відвідувачкою була жінка в білій сукні, яка сиділа за найдальшим від входу столиком. Завдяки щасливому збігу вони знайшли таке чудове місце.

Фусагі сказав: «Яке полегшення» — і вибрав найближчий до входу столик. У дівчини зі сяйливими очима, яка принесла їм по склянці води, він відразу попрохав каву з льодом. Когтаке додала: «Мені, будь ласка, теж каву з льодом», і сіла навпроти нього. Фусагі, невдоволений таким розташуванням, пересів до барної стійки. Це анітрохи не засмутило Когтаке, бо вона вже звикла до його примх. Насправді вона думала, що їм неабияк пощастило знайти це затишне кафе так близько від лікарні, де вона працювала.