Доки кава не охолоне

Вона знала чутки про можливість повернутися в минуле. Знала й про різні осоружні правила, але ніколи, жоднісінького разу не думала про те, щоб самій помандрувати назад у часі. Навіть не була певна, що ті чутки правдиві. Та якщо припустити, що повернутися в минуле справді можливо, така ідея здавалася вельми цікавою. Понад усе Когтаке хотіла дізнатися, що було в тому листі. Якщо Казу мала рацію, якщо вона могла повернутися в той день, коли Фусагі планував віддати їй листа, то в неї з’являлася малесенька надія отримати його.

Однак перед нею постала дилема. Тепер, коли Когтаке знала, що Фусагі хотів повернутися в минуле, аби віддати їй листа, чи правильно було їй самій мандрувати назад у часі, щоб його отримати? Жінка вагалася, бо їй здавалося, що отримати листа в такий спосіб було б не дуже правильно. Вона глибоко вдихнула й тверезо проаналізувала ситуацію.

Пригадала правило про те, що повернення в минуле не змінить теперішнього, хай би що вона робила. А це означало, що навіть коли вона повернеться в минуле й отримає того листа, нічого не зміниться.

Когтаке вирішила уточнити цей нюанс у Казу.

— Нічого не зміниться, — незворушно сказала дівчина.

Когтаке відчула, як щось заворушилося в її серці. Це означало, що навіть коли вона повернеться в минуле й забере того листа, нинішня ситуація з Фусагі, який хоче помандрувати назад у часі, аби віддати їй листа, анітрохи не зміниться.

Когтаке одним ковтком спорожнила свою чарчину із «Сімома щастями». Саме цього їй бракувало для впевненості. Рвучко видихнувши, вона із дзенькотом поставила чарку на барну стійку.

— Саме так… саме так, — бурмотіла собі під ніс Когтаке. — Якщо він справді написав мені романтичне послання, то хіба може бути щось погане в тому, що я його прочитаю?

Когтаке прогнала відчуття провини, переконавши себе в тому, що то романтичний лист.

Кеї підбадьорливо захитала головою й квапливо допила свій помаранчевий сік, ніби виказуючи Когтаке свою підтримку. Її ніздрі роздувалися від захвату, коли вона вдихала.

Казу не долучилася до них, а тихенько поставила свою чарку на барну стійку й зникла на кухні.

Когтаке зупинилася біля стільця, який начебто міг перенести її в минуле. Відчуваючи, як гупає в її тілі кров, вона обережно протислася в простір між стільцем та столиком і сіла. Усі стільці в кафе здавалися антикварними. У них були елегантні вигини й кручені ніжки. Сидіння й спинки обтягувала брудно-зелена тканина. Ураз жінка побачила ці стільці по-новому. Помітила, що всі вони в чудовому стані, як новенькі. І не лише стільці. Усе кафе блищало чистотою. Якщо воно відкрилося на початку періоду Мейдзі[14], то працювало вже понад століття. Однак усередині не було й натяку на цвіль чи затхлість.

Когтаке зачудовано зітхнула. Вона розуміла, що для підтримання такої чистоти хтось мав щодня витрачати багацько часу на прибирання. Жінка повернула голову й побачила біля столика Казу. Навіть не помітила, як дівчина підійшла. Вона стояла біля неї так тихо, що Когтаке стало моторошно. Казу тримала в руках срібну тацю. На ній стояла біла чашка, а замість скляної кавової карафки, що з неї вона зазвичай доливала відвідувачам каву, був невеличкий срібний чайничок.

Когтаке затамувала подих від такого незвичного вигляду Казу. Здавалося, вона позбулася всіх притаманних звичайній дівчині рис. Вираз обличчя Казу був водночас урочистим і якимось меланхолійним.

— Ви знаєте правила? — запитала Казу буденним, але якимось далеким тоном.

Когтаке поспіхом пригадала всі правила, яких треба було дотримуватися під час мандрівки в минуле.

Перше правило полягало в тому, що в минулому можна було зустрітися лише з тими людьми, які відвідували кафе. Іншими словами, якщо ви намірилися повернутися в минуле, украй важливо, щоб людина, яку ви хочете побачити, теж побувала в цьому кафе. «Так… Навіть якщо вся країна дізнається про це кафе, для більшості людей повернення в минуле буде марним, оскільки вони не матимуть з ким зустрітися,

— подумала Когтаке. — Та для мене це правило не створює жодних проблем, адже Фусагі приходив сюди безліч разів».

Друге правило попереджало, що теперішнє не зміниться, байдуже, що ви робитимете в минулому. Когтаке вже з’ясувала, що з цим правилом у неї теж не було проблем. Навіть якщо вона повернеться в минуле, щоб забрати листа, теперішнє від цього не зміниться. Це, певна річ, стосувалося не тільки листів. Якби, скажімо, було винайдено якісь революційні ліки від хвороби Альцгеймера, якби якимось чином удалося перенести їх у минуле й випробувати на Фусагі, його стан у теперішньому однаково не змінився б. Це правило здавалося жорстоким.