Доки кава не охолоне

Фусагі зростав у злиднях у Богом забутому містечку. Його сім’я збирала морські водорості, усі її члени працювали. Але ця робота погано позначалася на шкільних заняттях хлопця, тому він вивчив лише хірагану[13] і близько сотні ієрогліфів — те, що діти зазвичай вивчають у першому класі.

Когтаке й Фусагі познайомили спільні друзі. Йому був 21 рік, а їй — 26. Тоді ще не винайшли мобільних телефонів, тому вони спілкувалися за допомогою стаціонарного телефону й листів. Фусагі хотів стати професіональним садівником і жив неподалік від своєї роботи. Саме тому вони здебільшого листувалися.

Когтаке якраз пішла на курси медсестер, тож у них майже не було змоги зустрітися. Та вони все одно підтримували зв’язок — писали одне одному листи.

У своїх листах Когтаке розповідала про всіляку всячину. Вона, звісно, писала про себе. Про свої курси медсестер, гарні книжки й мрії про майбутнє. Про найтривіальніші події свого життя й важливі новини. Докладно описувала свої почуття й реакції. Часом її листи налічували по десять сторінок.

Відповіді Фусагі, натомість, завжди були короткими. Траплялося, що він відписував лише одним реченням: «Дякую за цікавого листа» або «Чудово тебе розумію». Спершу Когтаке думала, що він страшенно заклопотаний своєю роботою й не має часу писати. Але в кожному новому листі Фусагі так само давав їй короткі відповіді. Вона вирішила, що просто не цікавить його. Когтаке написала хлопцеві, що нема потреби відповідати, якщо йому нецікаво з нею спілкуватися. Запевнила, що теж більше не писатиме, якщо не отримає від нього відповіді.

Зазвичай відповідь Фусагі надходила впродовж тижня, але не того разу. Листа від нього не було цілий місяць. Когтаке була шокована. Нехай відповіді Фусагі були короткими, але в неї жодного разу не складалося враження, ніби він писав знехотя. Навпаки, його відповіді завжди здавалися їй чесними й щирими. Тому вона не хотіла відразу опускати рук. Після свого ультиматуму прочекала ще два місяці.

Одного дня, коли минули ті два місяці, нарешті надійшов лист від Фусагі. У ньому була лише одна фраза: «Виходь за мене».

Ці три слова зачепили ті струни її серця, яких вона доти ніколи не відчувала. Проте Когтаке не знала, як краще відповісти на листа з таким освідченням. Урешті-решт вона написала просто: «Вийду».

Лише згодом Когтаке дізналася, що Фусагі майже не вмів читати й писати. Вона запитала, як йому вдалося прочитати всі її довгі листи. Схоже, він просто пробігав рядки очима й відповідав якоюсь загальною фразою, що могла б передати його враження від прочитаного. Та переглянувши останнього листа, Фусагі не міг позбавитися відчуття, що проґавив щось важливе. Він читав його слово за словом і просив різних людей пояснити йому їхні значення, тому їй довелося так довго чекати його відповідь.

Когтаке досі мала такий вигляд, ніби не могла повірити в почуте.

— То був коричневий конверт, приблизно такого розміру, — сказала Казу, малюючи пальцями в повітрі розмір конверта.

— Коричневий конверт?

Узяти для листа коричневий конверт — це було схоже на Фусагі. Однак Когтаке досі не йняла віри.

— Може, це якесь романтичне послання? — припустила Кеї. Її очі зблиснули.

Когтаке сумовито посміхнулася.

— Ні, це навряд, — сказала вона, відмахнувшись від цієї думки.

— А якщо це таки романтичне послання, що робитимете? — запитала Казу, ніяково посміхнувшись.

Зазвичай дівчина не пхала носа в особисте життя інших людей. Учепилася за цю теорію з романтичним посланням, щоб розвіяти тугу, що зависла в повітрі над їхніми головами.

Когтаке теж прагнула змінити тему, тому залюбки погодилася на їхню теорію про романтичне послання, хоча Кеї та Казу не знали, що Фусагі майже не вмів читати й писати.

— Гадаю, я хотіла б його прочитати, — відказала вона, сміючись.

Вона не збрехала. Якщо лист і справді був романтичним посланням від Фусагі, вона, певна річ, хотіла його прочитати.

— То чом би не повернутися в минуле й не зробити це? — запитала Кеї.

— Що?

Когтаке дивилася на Кеї спантеличено, ніби не розуміла, про що мова.

Казу ж у відповідь на божевільну ідею Кеї з дзенькотом поставила свою чарку на барну стійку.

— Сеструню, ти жартуєш? — Вона присунула своє обличчя до обличчя Кеї.

— Їй варто прочитати його, — рішуче відказала Кеї.

— Кеї, люба, зажди-но хвилинку… — озвалася Когтаке, намагаючись спинити Кеї, та було вже запізно. Та уривчасто дихала й геть не зважала на заперечення Когтаке.

— Якщо це романтичне послання від Фусагі, ви маєте його отримати!

Кеї була переконана, що Фусагі написав романтичного листа. А доки ця думка снувала в голові Кеї, її було не спинити. Когтаке добре знала дівчину, тому відразу це зрозуміла.

Казу такий поворот подій був не до вподоби, та вона лише зітхнула й посміхнулася.

Когтаке знову поглянула на порожній стілець жінки в білій сукні.