Доки кава не охолоне

Медсестра розповіла їй, що Чоловік-мумія потрапив до лікарні після аварії. Вочевидь, він переходив дорогу на перехресті, коли в нього перед очима зіштовхнулися легкова автівка й вантажівка. Дивом йому вдалося не потрапити під колеса, але вантажівка зачепила його й протягнула метрів двадцять, відкинувши у вітрину крамниці. Для легкового авто аварія була незначною, і ніхто з пасажирів не дістав значних травм. А от вантажівка вилетіла на тротуар і перекинулася. Перехожі не постраждали, але якби це трапилося з кимось не таким кремезним, то могло б призвести до миттєвої загибелі. Проте здоровань невдовзі підвівся, ніби нічого й не сталося. Це, звісно ж, було зовсім не так: увесь закривавлений, він мав чимало поранень. Та, попри свій стан, дошкандибав до перекинутої вантажівки й запитав водія, чи з ним усе гаразд. З баку вантажівки витікав бензин. Водій знепритомнів. Здоровань витягнув його з кабіни і, спокійнісінько тримаючи на своєму плечі, гукнув комусь із перехожих: «Викликайте “швидку”!» Коли «швидка» приїхала, здорованя теж забрали до лікарні. У нього була значна кровотеча, багато порізів і забоїв, але жодної зламаної кістки.

Почувши історію Чоловіка-мумії, Кеї ще більше ним зацікавилася. Минуло небагато часу, і її цікавість переросла в закоханість. Негаре став першим, кого покохала Кеї. Одного дня в пориві емоцій вона підійшла до Чоловіка-мумії. Стояла перед ним, і він видавався навіть більшим, ніж вона уявляла. Наче то була висока стіна. «Гадаю, ви саме той чоловік, за якого я хотіла б вийти заміж», — сказала вона, анітрохи не вагаючись і не соромлячись. Промовила це просто в очі Чоловікові-мумії. Уперше говорила так з чоловіком.

Він подивився на неї згори вниз і якийсь час нічого не казав. Відтак дав ствердну й цілком прагматичну відповідь:

— Тоді тобі доведеться працювати в кафе.

Відтоді вони зустрічалися. За три роки, коли Кеї було 20, а Негаре — 23, побралися й стали подружжям.

Кеї пішла за барну стійку й узялася витирати тарілки та розкладати сухі склянки на полицях, як робила це завжди. З кухні почулося булькання сифона. Когтаке занепокоєно дивилася на Кеї, Казу повернулася на кухню, а Негаре все молов кавові зерна. З якоїсь нікому невідомої причини жінка в білій сукні не відводила очей від Кеї.

— Ох… — вигукнула Когтаке за мить до того, як почувся звук розбитого скла.

У Кеї з рук вислизнула склянка.

— Сеструню! З тобою все гаразд? — Зазвичай незворушна Казу в паніці вибігла з кухні.

— Вибач, — сказала Кеї та взялася збирати друзки.

— Облиш, сеструню, я сама позбираю… — Казу підхопила Кеї, у якої вже підгиналися коліна.

Негаре мовчки дивився на них.

Це вперше Когтаке побачила Кеї в такому стані. Вона була медсестрою й щодня мала справу з недужими. Але й сама зблідла, побачивши, як зле було подрузі.

— Кеї, люба… — пробурмотіла вона.

— З вами все гаразд? — запитала й Фуміко.

Їхня тривога, звісно, привернула увагу Фусагі, і він підняв голову.

— Перепрошую.

— Гадаю, Кеї краще звернутися в лікарню, — порадила Когтаке.

— Та ні, усе зі мною буде гаразд, справді…

— Але мені здається…

Кеї вперто похитала головою. Однак її груди важко здіймалися, коли вона дихала. Здавалося, їй було гірше, ніж вона сама гадала.

Негаре мовчав. Лише похмуро дивився на Кеї.

Кеї глибоко вдихнула.

— Мабуть, мені й справді краще полежати, — сказала вона і, похитуючись, пішла до затильної кімнати. З виразу Негаре вона зрозуміла, що її стан дуже його непокоїв.

— Казу, приглянь, будь ласка, за кафе, — попрохав Негаре й пішов за Кеї до затильної кімнати.

— Так, звісно, — відповіла Казу, але не зрушила з місця, ніби подумки була десь далеко.

— Каву, будь ласка.

— Ох!.. Перепрошую.

Вочевидь, Фусагі відчув загальний настрій, і йому вже давно свербів язик нагадати про своє замовлення. Його зауваження про каву вирвало Казу із задуми. Вона раптом збагнула, що надто перейнялася станом Кеї, геть забувши про каву для Фусагі.

День добіг кінця в тому ж гнітючому настрої.

Відколи завагітніла, Кеї за кожної вільної хвилинки розмовляла з дитиною у своєму животі. На четвертому тижні ще зарано називати плід дитиною, але вона на це не зважала. Щодень починала з привітання «Доброго ранку»

, а Негаре називала «татусем». Розповіді про те, як минув день, стали її щоденною звичкою. Ці розмови з дитиною в животі були для Кеї найщасливішими миттєвостями її життя.

— Бачиш? Це твій татусь!

— Мій татусь?

— Так!

— Він такий кремезний!

— Так, але велике в нього не лише тіло. У нього велике серце! Він дуже добрий і турботливий татусь!

— Ох, чудово! Не можу дочекатися, коли зустріну його.

— Татусь і матуся теж не можуть дочекатися зустрічі з тобою.