Доки кава не охолоне

Доти Негаре ніколи не ставав на шляху Кеї й не забороняв їй робити те, що вона хотіла. Серед усіх саме він найбільше поважав її наполегливість і непохитність. Не надто заперечував навіть тоді, коли Кеї вирішила поставити своє життя під загрозу, народивши дитину. Але цю її ідею рішуче не схвалював.

Його непокоїло не тільки те, що вона могла не зустрітися з їхньою дитиною. Що, як вона потрапить у майбутнє й дізнається, що дитини немає? Це підірве її внутрішню силу — єдине, що досі тримає її на ногах. Негаре не міг цього дозволити.

Кеї стояла біля стільця слабка, але рішуча. Вона не могла відмовитися від можливості побачити майбутнє. Не могла відійти від того стільця.

— Треба, щоб ти вирішила, на скільки років уперед… — зненацька сказала Казу. Вона непомітно наблизилася до Кеї й узяла чашку, з якої пила жінка в білій сукні.

— На скільки років? Місяць, день і час? — запитала Казу.

Та подивилася Кеї в очі й легенько кивнула.

— Казу! — сердито крикнув Негаре, але дівчина на нього не зважала й зі звичною незворушністю додала:

— Я не забуду. Я зроблю все, щоб ви зустрілися…

— Казу, люба…

Казу пообіцяла Кеї подбати про те, щоб її дитина у визначений Кеї час була в кафе й вони побачилися в майбутньому.

— Тобі нема чого хвилюватися, — запевнила її Казу.

Кеї, не відриваючи від неї очей, легенько кивнула.

Казу відчувала, що стан Кеї впродовж останніх днів погіршували не лише пов’язані з вагітністю зміни в її організмі, але й загальний стрес від обставин. Кеї не боялася померти. Хвилювання й смуток спричиняв страх, що її не буде поряд з дитиною, коли та дорослішатиме. Тяжким тягарем вони осіли в серці, і це забирало її сили. Що більше вона слабшала, то більше непокоїлася. Кажуть, що погані думки живлять хвороби. Казу боялася: якщо так буде й надалі, Кеї може настільки ослабнути до кінця вагітності, що лікарям не вдасться врятувати ні матір, ні дитину.

Очі Кеї спалахнули надією.

«Я зможу побачитися зі своєю дитиною».

То була маленька, геть крихітна надія. Кеї повернулася до Негаре біля барної стійки. Її великі круглі очі зустрілися з його щілинами.

Певний час Негаре мовчав, а потім коротко зітхнув і відвернувся.

— Роби як знаєш… — сказав він і повернувся до Кеї спиною.

— Дякую… — Вона дивилася на його спину.

Коли Кеї прослизнула між столиком і стільцем, Казу забрала чашку жінки-привида й зникла на кухні. Глибоко вдихнувши, Кеї опустилася на стільця й заплющила очі. Когтаке склала долоні перед собою, ніби до молитви, а Негаре мовчки дивився на своїх паперових журавлів.

Насправді це вперше Казу виступила проти Негаре. Поза кафе дівчина почувалася незатишно, коли доводилося розмовляти з малознайомими людьми. Вона навчалася в академії мистецтв, але Кеї жодного разу не бачила її з друзями. Вона завжди була сама. Після занять в академії допомагала в кафе, а після роботи йшла до своєї кімнати й працювала над полотнами.

Малювала в стилі гіперреалізму. Використовуючи тільки олівці, створювала картини, які годі було відрізнити від фотографії. Але могла намалювати тільки те, що бачила. Іншими словами, не малювала чогось уявного чи фантастичного. Люди не здатні бачити й чути все так об’єктивно, як їм здається. Зорова й слухова інформація, яка потрапляє в мозок, змінюється під впливом наших досвіду, думок, обставин, божевільних фантазій, упереджень, уподобань, знань, поінформованості та інших аспектів сприйняття. Ескіз оголеного чоловіка у виконанні Пабло Пікассо, який він створив у віці восьми років, вражає. Картина «Перше причастя», яку він намалював у 14 років, на диво реалістична. Пізніше, переживши шок унаслідок самогубства близького друга, митець творив картини у відтінках блакитного кольору, і цей період його творчості назвали «блакитним». Потому він знайшов нове кохання й писав яскраві картини з домінуванням рожевих барв, і цей період його творчості назвали «рожевим». Під впливом африканських скульптур Пікассо долучився до мистецької течії кубізму. Пізніше захопився неокласичним стилем, перейшов до сюрреалізму, а відтак написав свої відомі картини «Жінка, яка плаче» та «Герніка».

Ці полотна показують світ таким, яким його бачив Пікассо. Цей світ пройшов через фільтр Пікассо. Дотепер Казу не спростовувала й не заперечувала поглядів чи поведінки інших людей. А все тому, що її власний фільтр не містив жодних сентиментів. Що б не сталося, вона намагалася тримати свій вплив на безпечній відстані. Такою була Казу, таке життя вона обрала.

Вона ставилася так до всіх. Маючи справу з відвідувачами, які хотіли повернутися в минуле, своєю незворушністю Казу наче казала: «Хай там які у вас причини повертатися в минуле, мене це анітрохи не стосується». Але цього разу все було інакше. Казу дала обіцянку. Вона сама спонукала Кеї навідатися в майбутнє. Її поведінка безпосередньо впливала на майбутнє подруги. Кеї спало на думку, що в Казу, напевно, є свої причини для такої невластивої їй поведінки. Але не могла їх розгадати.