Доки кава не охолоне

Переважно такими були діалоги Кеї з майбутньою дитиною, у яких вона грала обидві ролі. Але сумна правда полягала в тому, що з кожним днем вагітності її стан погіршувався. На п’ятому тижні в її матці сформувався гестаційний мішок[18], усередині якого містився ембріон завбільшки один-два міліметри. У цей час уже чутно серцебиття ще не сформованої дитини, починають активно формуватися її органи. Розвиваються очі, вуха й рот, а всередині формуються кишківник, легені, підшлункова залоза, спинні нерви й аорта. З’являються ручки й ніжки. Саме цей ранній розвиток плода виснажував і без того слабкий організм Кеї.

Її кидало в жар, ніби в гарячці. А від гормонів, потрібних для формування плаценти, вона відчувала втому й сонливість. Вагітність також впливала на її настрій, який постійно змінювався. Періоди хвилювання змінювали лють і пригнічення. Траплялося, що й звична їжа смакувала геть інакше.

Та, попри все, Кеї жодного разу не поскаржилася. Ще з дитинства загартована частими госпіталізаціями, вона ніколи не нарікала на самопочуття.

Однак за останні кілька днів стан Кеї неабияк погіршився. Два дні тому Негаре звертався до її лікаря. Розповідаючи про перебіг вагітності, лікар сказав таке:

«Насправді серце вашої дружини може не витримати пологів. З шостого тижня почнеться ранкова нудота. Якщо її напади будуть тяжкими, доведеться її госпіталізувати. Якщо Кеї вирішить народжувати, то має розуміти:шанси, що й вона, і дитина виживуть, дуже малі. Навіть якщо вони переживуть пологи, організм Кеї зазнає великих випробувань. Вона має усвідомити, що це скоротить її життя».

Відтак додав: «Оптимальний період для переривання вагітності —

від шести до дванадцяти тижнів. Якщо ваша дружина вирішить зробити аборт, що швидше ми це зробимо, то краще. Аби не було запізно…»

Повернувшись від лікаря, Негаре нічого не приховував від Кеї, відкрив їй усю правду. Та вислухавши його, вона лише кивнула й сказала: «Я знаю».

Після зачинення кафе Негаре самотньо сидів біля барної стійки. Приміщення освітлювали тільки настінні лампи. На стійці рядочком лежали кілька паперових журавлів. Він склав їх із серветок. Єдиним звуком усередині було цокання настінних годинників. Єдиним, що ворушилося, були руки Негаре.

Дзень-дзелень.

Хоча пролунав дзвоник, Негаре ніяк не зреагував на його дзеленькання. Він просто поклав ще одного завершеного паперового журавлика до решти вишикуваних на барній стійці. До кафе ввійшла Когтаке. Вона зазирнула сюди дорогою додому, бо дуже хвилювалася через Кеї.

Негаре, не відводячи погляду від своїх паперових журавлів, легенько кивнув. Когтаке зупинилася на порозі.

— Як там Кеї? — запитала вона.

Когтаке довідалася про вагітність Кеї майже відразу, але й гадки не мала, що самопочуття жінки може так швидко погіршитися. Вона здавалася такою ж занепокоєною, як і опівдні.

Негаре відповів не відразу. Узяв ще одну серветку й почав складати її.

— Якось дає собі раду, — мовив він.

Когтаке сіла біля барної стійки навпроти нього.

Негаре пошкрябав кінчик свого носа.

— Вибачай, що змусили так хвилюватися… — Він подивився на Когтаке й винувато опустив голову.

— Цим не переймайся… Чи не краще їй погодитися на госпіталізацію?

— Я казав їй, але вона не хоче про це чути.

— Так, але…

Негаре склав чергового журавля й тепер дивився на нього.

— Я не хотів, щоб вона вагітніла, — пробурмотів він слабким голосом. Якби кафе не було таким крихітним і тихим, Когтаке навряд чи побула б його. — Але ніщо не змінить її рішення.

Негаре сумно посміхнувся, подивився на Когтаке й знову опустив голову.

Він сказав, що «не хотів» вагітності Кеї, бо не міг сказати інакше. Він не міг сказати: «Не залишай дитини» чи «Я хочу, щоб ти її народила», він не міг обрати Кеї ціною дитини чи дитину ціною Кеї.

Когтаке не знала, що відповісти. Вона підняла очі до стелі, де повільно обертався вентилятор.

— Вона сильна, — урешті озвалася Когтаке.

Із затильної кімнати вийшла Казу.

— Казу… — прошепотіла Когтаке.

Але Казу відвела від неї погляд і повернулася до Негаре. Вона не була незворушною, як завше, — натомість здавалася сумною й пригніченою.

— Як вона? — запитав Негаре.

Казу мовчки обернулася до затильної кімнати. Негаре теж повернув голову в той бік і побачив, як звідти повільно вийшла Кеї. Вона все ще була блідою й рухалася трохи непевно, але тепер, схоже, почувалася значно краще. Підійшла до барної стійки й стала поряд з чоловіком.