Читаем Око ґолема полностью

— Це Чорна Молотарка, еге ж?—провадив я. — То послухай: люди племені Банджа з Великого Зімбабве раніше користувались нею — разом з іншими закляттями, — щоб стати більш привабливими. Вважалося шиком, щоб наречений був розписаний смугами перед весіллям. Жінки теж прикрашали себе таким способом, але тільки в окремих місцях. Дозволити собі таке могли хіба що багатії, бо чаклуни лупили за це, як за рідного батька. Будь-що, з точки зору племені Банджа, ти — справжній красень, — я трохи помовчав. — Крім хіба що волосся — це просто страхіття. Та, з іншого боку, в мого хазяїна волосся аж ніяк не краще, і це не заважає йому вештатись вулицями серед білого дня. Гаразд, — я почув, як унизу ляснули двері, — нам пора. Боюся, що шукати штани вже нема часу. Твоя піжама, сподіваюсь, не злетить від зустрічного вітру.

Я стрибнув до нього. Хлопчина зі страху впав зі стільця й поповз убік.

— Ні! Облиш мене!

— Пробач, не можу.

Хлопець галасував, а я чув, що внизу хтось ходить.

— Пробач, у мене просто немає вибору.

Ґава зіскочила на підлогу й почала змінювати подобу. Невдовзі вона виросла до велетенських розмірів. Хлопчисько заверещав і кинувся до дверей. Знизу долинув вереск у відповідь — він лунав по-материнському. Я почув важкі кроки на сходах.

Якуб Гірнек уже вхопився за клямку, та не встиг крутнути нею. Величезний золотий дзьоб ухопив його за комір халата: лапи зі сталевими кігтями шматували килим і дряпали дошки підлоги. Хлопчина підлетів і завис у повітрі, мов безпорадне цуценя в зубах матері. Помах могутніх крил розкидав лоточки, й камінці дощем розлетілися по кімнаті. Війнуло вітром; хлопець опинився біля вікна. Крило з пурпуровим пір’ям огорнуло й заховало його. Шибка у вікні брязнула, в обличчя Якубові вдарив холодний вітер. Хлопець скрикнув, відчайдушно заборсався — й зник.

Якби хтось підійшов до вікна, він нічого не почув і не побачив би, крім тіні велетенського птаха, що ковзнула травою, й шалених зойків, які помалу вщухали в небі.

38



Того дня Кіті тричі пройшла повз "Кав’ярню друїдів". Перші два рази вона не побачила нічого й нікого цікавого, та за третім разом їй пощастило. За натовпом галасливих європейських туристів, що зайняли кілька столиків скраю, вона розгледіла спокійну постать пана Гопкінса, що незворушно сидів сам-один і вимішував ложечкою своє "еспресо". Він, здавалося, повністю поринув у це заняття — і машинально підкладав цукор, грудку за грудкою, в чорну кавову суміш, проте не відсьорбнув ні краплі.

Кіті довго спостерігала за ним із затінку статуї, що стояла в центрі Трафальгарської площі. Обличчя пана Гопкінса видавалося, як завжди, незворушним і цілком байдужим. Кіті ніяк не могла вгадати, що в нього на думці.

Тепер, коли її зрадили батьки, дівчина почувалася ще безпораднішою й самотнішою, ніж будь-коли. Друга голодна ніч у коморі переконала її, що слід звернутися до єдиного спільника, який у неї залишився. Вона була певна, що Нік заховався десь в укритті. Та, можливо, саме з паном Гопкінсом, який завжди тримався трохи осторонь решти Спротиву, ще пощастить зв’язатися.

І справді, він був тут і чекав у призначеному місці. Та все ж таки Кіті не поспішала підходити до нього, сповнена сумнівів.

Може, пан Гопкінс і не винен, що пограбування скінчилося катастрофою. Можливо, в жодному з тих давніх документів, які він студіював, не було згадки про Ґледстонового слугу. Проте Кіті чомусь здавалося, ніби саме його стримані, обдумані поради стали причиною жахливих подій у склепі. Саме пан Гопкінс звів їх з отим невідомим добродійником; саме він допоміг опрацювати увесь план. І врешті його відомості виявились у кращому разі неповними. У гіршому ж разі — саме він необачно підвів під небезпеку їх усіх.

Та зараз, коли всі її товариші загинули, а їй самій наступали на п’яти чарівники, Кіті не мала вибору. Отож вона вийшла з-за статуї й подалася через площу до столика пана Гопкінса.

Не вітаючись, дівчина відсунула стілець і сіла. Пан Гопкінс підняв голову і, мішаючи далі каву, оглянув Кіті блідо-сірими очима. Його ложечка тихенько шкряботіла об стінки чашки. Кіті байдуже дивилася на нього. Підбіг догідливий офіціант. Дівчина мимохідь щось замовила й зачекала, поки той піде. Вона досі мовчала.

Пан Гопкінс вийняв ложечку, постукав нею об вінця чашки і акуратно поклав на стіл.

— Новини я чув, — різко промовив він. — Я вчора шукав вас цілий день.

— І не тільки ви, — сумно посміхнулася Кіті.

— Дозвольте мені сказати відразу... — пан Гопкінс замовк: до столика підійшов офіціант, урочисто поставив перед Кіті молочний коктейль, булочку в цукровій поливі й пішов собі. — Дозвольте мені сказати відразу, як... як я страшенно шкодую. Це просто жахлива трагедія.

Він знову помовчав. Кіті поглянула на нього.

— Якщо це втішить вас, мій... добродійник не тямив себе з горя.

— Дякую, — відказала Кіті. — Ні, не втішить.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Неудержимый. Книга XXIII
Неудержимый. Книга XXIII

🔥 Первая книга "Неудержимый" по ссылке -https://author.today/reader/265754Несколько часов назад я был одним из лучших убийц на планете. Мой рейтинг среди коллег был на недосягаемом для простых смертных уровне, а силы практически безграничны. Мировая элита стояла в очереди за моими услугами и замирала в страхе, когда я брал чужой заказ. Они правильно делали, ведь в этом заказе мог оказаться любой из них.Чёрт! Поверить не могу, что я так нелепо сдох! Что же случилось? В моей памяти не нашлось ничего, что могло бы объяснить мою смерть. Благо, судьба подарила мне второй шанс в теле юного барона. Я должен снова получить свою силу и вернуться назад! Вот только есть одна небольшая проблемка… Как это сделать? Если я самый слабый ученик в интернате для одарённых детей?!

Андрей Боярский

Приключения / Самиздат, сетевая литература / Попаданцы / Фэнтези
Сердце дракона. Том 10
Сердце дракона. Том 10

Он пережил войну за трон родного государства. Он сражался с монстрами и врагами, от одного имени которых дрожали души целых поколений. Он прошел сквозь Море Песка, отыскал мифический город и стал свидетелем разрушения осколков древней цивилизации. Теперь же путь привел его в Даанатан, столицу Империи, в обитель сильнейших воинов. Здесь он ищет знания. Он ищет силу. Он ищет Страну Бессмертных.Ведь все это ради цели. Цели, достойной того, чтобы тысячи лет о ней пели барды, и веками слагали истории за вечерним костром. И чтобы достигнуть этой цели, он пойдет хоть против целого мира.Даже если против него выступит армия – его меч не дрогнет. Даже если император отправит легионы – его шаг не замедлится. Даже если демоны и боги, герои и враги, объединятся против него, то не согнут его железной воли.Его зовут Хаджар и он идет следом за зовом его драконьего сердца.

Кирилл Сергеевич Клеванский

Фантастика / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Героическая фантастика / Фэнтези