Таємниця Пурпурової планети

— Сідайте в нього і пливіть на захід!

Ми щодуху побігли в бік рожевої скелі, що видніла на краю бухти. За нами почувся розпачливий крик Гостинного Грушоноса:

— Та куди ж ви, дорогесенькі?! Заждіть! Я приготував вам м’якенькі зручненькі ліжечка!

Та ми не зважали на зойки улесливого Грушоноса.

Уже застрибнувши з Гарбузиком і Дзиґою в човен і відштовхнувши його від берега, я крикнула Гостинному Грушоносові:

— Начувайся, садюго! Ми повернемося, і якщо ти зірвеш з дерева хоча б одного хлюсика, ми приготуємо частування із тебе!

— Під, мняв, помаранчевим соусом! — додав Гарбузик і люто зашипів на Грушоноса, випустивши всі свої десять пазурів.

Розділ четвертий

де ми нарешті опиняємося на острові Забудькуватого Дракона і я перемагаю, впавши додолу

Наш човен виявився зручним і швидкохідним. Я легко підняла вітрила — недарма щонеділі ми з татом плаваємо по Дніпру, на вітрильнику — і вже за півгодини на обрії з’явилася тоненька смужка землі. То був острів Забудькуватого Дракона.

— Нарешті! — радісно вигукнула я.

Гарбузик голосно нявкнув і підняв догори свого пухнастого рудого хвоста — так він завжди показує свою радість. А смарагдова мавпочка з маленькими китичками на вухах і дзвіночком, прив’язаним до хвоста, зробилася неймовірно поважною і зосередженою. Я зрозуміла, що Дзиґа готується виголосити чергову привітальну промову.

Коли наш човен причалив до берега, зарившись носом у м’який пісок, на нас уже чекав цілий гурт смугастих равликів на чолі з великим равликом, панцир якого був весь укритий золотими смужками.

Звичайно, я одразу ж зрозуміла, що це і є Равль Золотосмугий, від якого я отримала запрошення взяти участь у Міжгалактичному Фестивалі Смугастих Равликів.

Ці равлики мало чим скидалися на наших земних слимаків. Їхні мушлі-хатинки були яскраві й строкаті, прикрашені смужками всіх можливих кольорів та відтінків. Але найдивнішим було те, що, на відміну від земних, ці равлики бігали неймовірно прудко.

І коли до мене підбіг Равль Золотосмугий і, висунувши ріжки, почав термосити мене, поплескувати поплечу і кинувся мене цілувати, я просто розгубилася.

Зате Дзиґа, яка була на цій планеті вже не вперше і зрозуміла, що виступити їй не дадуть, спокійно запитала:

— Коли почнеться гра у піжмурки?

Равль Золотосмугий враз споважнів і заговорив несподівано густим басом. Тепер, коли я могла його роздивитися, то помітила, що, крім великої хатинки-мушлі, Равль Золотосмугий відрізняється від решти своїх родичів густою білою бородою.

Я не прислухалася до початку промови бородатого Равля, тому здивувалася, коли почула:

— …Отже, ми розпочинаємо негайно!

Мене вхопили під руки двоє равликів у смішних червоних шапочках, підвели до якогось горбочка, вкритого лускою, і, залишивши мене там саму, побігли геть.

— Що це за місцина? — запитала я, та раптом виявила, що поруч зі мною немає ні Гарбузика, ні Дзиґи.

Зате несподівано я помітила, що недалеко, на такому ж горбку сидить Люм і радісно усміхається.

— Привіт, Олю! Радий вітати тебе на Забудькуватому Драконі!

— На острові Забудькуватого Дракона, — виправила я Люма, та в цю мить горбок під моїми ногами захитався, почав підніматися — і я з жахом зрозуміла, що це зовсім ніякий не горбок, а голова дракона! Вірніше, одна з голів. Бо тут-таки я побачила, як вгору піднялася ще одна голова, та, на якій сидів і усміхався Люм.

Але це ще були не всі сюрпризи. Навколо мене виріс цілий ліс драконячих голів, на яких сиділи відважні учасники Міжгалактичного Фестивалю Смугастих Равликів.

— Люме, скажи мені, що відбувається? І чому ми стирчимо на цих лускатих головешках?

Золоточубий хлопчик щось прокричав мені у відповідь, але я його не почула, бо та драконяча голова, на якій опинилася я, раптом різко опустилась і я шкереберть полетіла на землю. Дракон вдоволено зареготав і стрімголов побіг вперед.

«Нічого собі Фестиваль!» — подумала я.

Але тут навколо мене залунали бурхливі оплески. Мене обступило кілька десятків смугастих равликів, що тиснули мені руки, гладили своїми ріжками і вітали з першою перемогою.

— Ви що, знущаєтеся? — ображено запитала я.

Та ось до мене наблизився Равль Золотосмугий і, погладжуючи себе по білій бороді, заявив:

— Не дивуйся. Тебе ж попереджали, що умови Фестивалю ніколи наперед не відомі. Навіть мені. Уже після того, як учасники Фестивалю займають місця — кожен на призначеній йому голові дракона, — ми витягаємо з Фестивального Капелюха скручений папірець, на якому Забудькуватий Дракон сам написав цьогорічне завдання. Але зробив він це кілька днів тому. А через те, що наш Дракон — Забудькуватий, то й сам не пригадує, у чому воно полягає.

Виголосивши цю довгу й заплутану промову, з якої, напевно, він і сам мало що зрозумів, Равль Золотосмугий наблизився до мене й надяг мені на голову корону, зроблену з різнобарвної драконячої луски, а тоді нахилився до мого вуха й прошепотів: