Таємниця Пурпурової планети

Врешті, за кілька годин мій відважний рудий кіт прокинувся. На планету Смугастих Равликів уже опустився вечір. На небі з’явився величезний зеленкуватий місяць, на якому можна було роздивитися високі гори, урвища й кратери. Я замріяно дивилася у фіолетово-чорне небо, вкрите яскравими зорями, коли почула тихий голос мого вірного Гарбузика:

— Він хотів мене зловити!

— Хто? — здивувалась я

— Та, мняв, оцей ваш Забудькуватий Дракон. Мені довелося тікати від нього через увесь острів, а тоді рятуватися вплав! А ти ж знаєш, як я ненавиджу плавати!

Так, я це добре знала. Ніякими умовляннями й обіцянками не можна було затягти мого сумирного й лагідного котика до ванни. А тепер йому довелося самому кинутися у воду.

— Але чому він погнався за тобою? — вражено запитала я.

— Не знаю. Але він весь час вигукував якісь дивні слова. Щось на зразок: «Повернися, дитинко! Я тобі все пробачу! Впади на груди невтішному татусеві!» Причому кожна з кількох десятків драконячих голів вигукувала щось своє. Це, мняв, було нестерпно! — І котик затрусився, мов у лихоманці, пригадавши страшну гонитву.

Несподівано небо освітили тисячі різнокольорових спалахів — це смугасті равлики розпочали свій карнавал, у якому брали участь усі, кому пощастило втриматися на головах дракона.

Недалеко від нас засяяли ліхтарики й равлики-музиканти заграли на своїх равлячих дудочках, виготовлених із морських черепашок. Це була чудова ніжна музика, в якій чулося хлюпотіння хвиль і свист вітру, спів пташок і шелест листя.

Мені дуже хотілося туди, де кружляли в танці смугасті равлики та їхні гості. Але я не могла покинути Гарбузика напризволяще.

Проте мені не довелося довго сумувати. Смугасті равлики самі знайшли мене. Вони обступили нас із Гарбузиком, оркестр знову заграв свою чудову мелодію, а равлики та їхні гості закружля; шаленому танці.

Всі учасники карнавал були одягнені у казкові костюми. Особливо мені сподобався виступ команди Хитрунів. Представники різних планет Фруктової галактики, об’єднані в одну команду, натягли на себе маски, що зображували драконячі голови. Потім Хитруни зібралися докупи. За кожним Хитруном тягся довгий-довгий хвіст, вкритий лускою, і артисти почали зображати скажену гонитву по острову Забудькуватого Дракона.

Це була ціла вистава. Я ніби побувала на перегонах і побачила на власні очі, що відбувалося, коли Забудькуватий Дракон біг по острову, скидаючи одного за одним учасників Фестивалю — бідолашних Пришелепків.

Спершу одна драконяча голова питала в іншої:

— Пробачте, чи тут часом не пробігав Забудькуватий Дракон? — на що друга драконяча голова відповідала:

— Не пригадую… А хто такий цей дракон?

Інша голова втручалася до розмови і собі вигукувала, звертаючись до решти голів:

— Гей, ви, потвори, що ви тут робите на моєму тулубі? Ану негайно забирайтеся геть!

Смугасті равлики, дивлячись на цю виставу, страшенно сміялися, але найбільше реготав сам Забудькуватий Дракон, який, ясна річ, спізнився на карнавал, бо забув, коли той карнавал починається. Проте, коли прийшов і побачив, як його передражнюють Хитруни, просто-таки заходився від реготу.

Та несподівано погляд однієї з голів Забудькуватого Дракона впав на мого кота Гарбузика. Ця голова страшенно розхвилювалася, потім почала щось шепотіти другій голові, та сусідній, і за кілька хвилин усі драконячі голови про щось голосно сперечалися між собою.

Я почала шукати у карнавальному натовпі Люма і заспокоїлася тільки тоді, коли побачила, що мій космічний приятель наближається до мене, тримаючи на плечі смарагдову мавпочку Дзиґу.

Люм прийшов нам на допомогу саме вчасно. Бо в цю мить Забудькуватий Дракон щосили загукав:

— Синочку! — і кинувся до Гарбузика.

Люм перегородив дорогу багатоголовому плазунові, та Забудькуватий Дракон тільки злегка дмухнув однією зі своїх голів — і Люма підхопив шалений порив вітру і відніс кудись у натовп смугастих равликів.

Я зрозуміла, що це кінець. Коли навіть Люм не зміг зупинити цю потвору, нам з Гарбузиком нема звідки чекати порятунку. І я приречено заплющила очі.

Але коли я наважилася поглянути, що ж діється, то побачила дивовижну картину. Забудькуватий Дракон вхопив двома пазурястими, вкритими лускою лапами Гарбузика, притулив його до грудей, а всі численні голови плазуна почали обціловувати мого сердешного кота.

При цьому драконячі голови час від часу примовляли:

— Нарешті!

— Знайшовся!

— Синочок!

— Вогнехвостик!

Всі учасники карнавалу вражено завмерли, навіть легковажні смугасті равлики перестали хихотіти і з переляку поховалися у свої хатинки-мушлі.

І тут наперед вискочила маленька смарагдова мавпочка Дзиґа і дуже суворо сказала:

— Тю! Ви що, сказилися, пустопорожні головешки? Який він вам синочок?! Його мати — порядна кицька з планети Земля. А ваш, за перепрошенням, дурноголовий синочок уже років сто шастає по всій Фруктовій галактиці з космічними піратами й нападає на мирні пасажирські космольоти. Грабує їх, а тоді нахваляється, що захопить планету Смугастих Равликів, а свого тата, тобто вас, вижене на планету Крижаної Пустелі! Про це всім відомо!