Таємниця Пурпурової планети

Колись давно я вважала, що космічні пригоди — це вигадка письменників-фантастів. А розповіді про прибульців з інших планет здавалися мені дурними казочками. Так було доти, поки я не познайомилася з Люмом, золоточубим хлопчиком з Пурпурової планети, і не почала мандрувати, відвідуючи дивовижні планети Фруктової галактики.

З останньої подорожі на планету Смугастих Равликів я привезла з собою хлюсика. Не вірите? Я розумію, нелегко уявити, що звичайна дівчинка може спокійнісінько мандрувати у всесвіті, ще й привозити із собою на Землю якихось хлюиків.

Але якби ви лише раз побачили мого хлюсика, то одразу переконалися б, що я кажу чистісіньку правду. Це дивовижне створіння саме вирішило полетіти зі мною на Землю. Бо хлюсики, ці напівплоди, напівзвірята, що ростуть на бузкових деревах планети Смугастих Равликів, уміють лікувати будь-які хвороби. А в той час, коли я відвідала рідну планету хлюсика, я була хвора на грип. І всю нашу школу тоді закрили на карантин. Отож мої друзі з Фруктової галактики вирішили допомогти землянам. І допомогу ту мала передати я.

На щастя, мій тато — відомий учений-винахідник професор Клим Чайка. Віднедавна він знає про всі мої космічні подорожі. І якось навіть побував разом зі мною на Пурпуровій планеті. Ось чому я спокійно змогла розповісти татові і про хлюсика, і про його дивовижні властивості. А вже тато створив ці нові ліки.

З одного боку, я дуже рада, що всі мої родичі і знайомі перестали хворіти. І, кажуть, скоро цими диво-ліками можна буде вилікувати цілий світ. От тільки часом я трохи жалкую, що тепер у нашій школі ніколи не буває карантинів. І контрольну з математики мені тепер ніколи не пощастить пропустити — адже я завжди здорова-здоровісінька.

Про контрольну я згадала не випадково. Я саме сиділа за письмовим столом і намагалася розв’язати неймовірно важку задачу. У вікно світило чудове весняне сонце, а на серці у мене було холодно й неспокійно. І нічого доброго від завтрашньої контрольної я не чекала.

Мій погляд упав на хлюсика, який спокійнісінько дрімав у розмальованому квіточками керамічному вазоні, що стояв на підвіконні. Хлюсики взагалі страшенні сплюхи. Прокидаються вони лише надвечір. А мій хлюсик найбільше любив бавитися з котом Гарбузиком пізно вночі. За той час, що він живе у мене, хлюсик добряче підріс і тепер нагадує не середнього розміру картоплину, а невеличку диньку. Ось чому сусідка знизу, зустрічаючи мене вранці, ущипливо каже:

— Олю, що це за футбольні матчі ти влаштовуєш у себе в кімнаті по ночах? Людям спати не даєш!

Я починаю пояснювати сусідці, що це мій кіт Гарбузик ганяється за мишами, та сусідка у мишеи не вірить і так само — єхидно каже:

— Нічого собі мишок ви розвели. Гупають, як слони!

Так от, того разу я засиділася допізна. Веселе весняне сонечко давно вже сховалося за обрій, і мій хлюсик висунув з вазона свого цікавого носика. Раптом банькаті очі прибульця з планети Смугастих Равликів засвітилися якимось особливим фіалковим світлом, і мій хлюсик схвильовано заговорив:

— Олю, щойно зі мною зв’язалися летючі жабки з планети Білої Лілеї. У них неприємності.

— А як ти про це дізнався? — здивовано запитала я у хлюсика.

— Всі мешканці Фруктової галактики можуть передавати думки на будь-яку відстань. Хіба ти цього ще не знала?

— Ага, то ось чому ти так легко згодився полетіти зі мною на

— Немає нічого простішого. Всі мешканці Фруктової галактики можуть передавати думки на будь-яку відстань. Хіба ти цього ще не знала?

— Ага, то ось чому ти так легко згодився полетіти зі мною на Землю! Ти щохвилини можеш побазікати зі своїми родичами та друзями!

— Звичайно! Але розмовляю я з ними тільки коли сплю. Тепер ти розумієш, чому я весь час куняю?

— А про що ти довідався? Що там з твоїми летючими жабками?

Мені було страшенно цікаво, і я вмить забула і про школу, і про контрольну. Адже ось вона, чергова космічна пригода, кличе мене в дорогу!

Розділ другий

де Гарбузик запасається валеріаною, а я про всяк випадок зупиняю час

Якщо колись вам доведеться вирушати в космічну подорож, запам’ятайте: найкраще це робити десь після опівночі. В цей час бабусі-пенсіонерки, які, здається, весь день сидять на лавочках і стежать, хто куди йде і що робить, все-таки лягають спати. Отож спокійно можна вийти на власний балкон з рюкзаком за плечима.

Цього разу в моєму рюкзаку лежали необхідні в космічних мандрах речі: пара теплих шкарпеток, татів винахід УПС (Універсальний Перетворювач Слів) і чарівна жуйка, яку при бажанні можна роздути до розміру повітряної кулі, а можна зробити з неї довжелезну гумову мотузку, а можна… одне слово, з неї можна зробити безліч корисних речей.