Unknown

Шептицький залюбки займався філантропічною ді­яльністю, вважаючи її найкращим шляхом до здобуття впливів серед бідного населення Галичини. За гроші австро-німецької каси та з прибутків, що їх приносили величезні власні маєтки, Шептицький збудував у Льво­ві музей і лікарню та розподіляв грошову допомогу се­ред галицьких художників, публіцистів, намагаючись завоювати таким чином їх прихильність і підтримку в своїх політичних заходах...

Поступово Шептицький прибирає до рук також і все економічне життя Галицької України, а Український «Гіпотечний банк», де майже чотири п’ятих основного ка­піталу були капіталом митрополита, відіграє важливу роль не тільки в господарському, але й у політичному житті Галичини, вирішальним чином впливаючи на погляди продажних політиканів.

Так були забезпечені впливи Шентицького, і скоро настав час скористуватися ними.

Війна проти Росії висіла на волоску. Для митропо­лита Шептицького наближався довгожданий час.

Ця гонориста людина не задовольнялася вже митро­поличим престолом у Львові, її вабили райдужні пер­спективи на випадок перемоги Німеччини і Австрії. Поса­да екзарха всієї України і Росії була йому обіцяна, за­лишалося тільки... забезпечити її.

Шептицький бере активну участь у підготовці війни, він стає одним із засновників і протекторів націоналі­стичних парамілітарних організацій, члени яких під бать­ківським оком розвідувального відділу австрійського ге­нерального штабу вчились яничарського ремесла у славу австрійського та німецького імператорів.

У садибі митрополита, в святоюрському будинку, бу­дувалися плани завоювання Сходу німцями й уніатськими місіонерами, тут докладно обговорювалися заходи розкла­ду російського тилу.

І коли нарешті пробила година світової різанини, Шептицький благословив австро-німецькі полки, що дов­железними колонами маршували на Схід і Північ. Та не піднялася рука митрополита до благословення, коли ав­стрійські жандарми вели повз його палац сотні й тисячі залитих кров’ю скатованих українських селян та інтелі­гентів і серед них багатьох священиків, що перебували під опікою митрополита. Шептицький волів не бачити тих нещасних. Адже австрійські власті обвинувачували їх у сприянні росіянам, а цього було досить, щоб граф не чув ні скрипіння незліченних шибениць, ні передсмертно­го зойку розстрілюваних українців...