Unknown

Проте у першій фазі війни австрійцям не пощастило, і Андрій Шептицький відчув це на своїй шкурі. Російські війська займають Львів. З наказу російського командуван­ня Шептицького заарештовують як небезпечного агента ворожої держави. Починається так залюбки оспівуваний націоналістичними звеличниками унії «тернистий шлях» Шептицького. Його вивозять в Курськ, потім у Суздаль і Ярославль, та умови його ув’язнення зовсім не нагадують тюрми: митрополит весь той час живе в комфортабельних квартирах, а його стіл нічим не відрізняється від львів­ського...

Та імператори Австрії й Німеччини пе забувають про свого вірного слугу і з допомогою свого «нейтрального» спільника Альфонса іспанського наполягають на уряд князя Львова, і той звільняє Шептицького.

Звільнений «мученик» не відмовляється від своїх че­столюбних намірів, і вже через кілька днів після звіль­нення ми бачимо його в Петрограді, де він клопочеться перед Тимчасовим урядом про... легалізацію уніатської церкви в Росії.

При цьому він почуває себе так самовпевнено, що, не чекаючи на рішення уряду, призначає уніатського ек­зарха Петрограда, а потім виїжджає до Києва.

Тут він також нашвидкуруч пече екзарха й веде довгі, більш-менш таємні розмови з діячами Центральної ради, що приймають його як почесного гостя.

Та Шептицький не довго затримується в Києві. Він. поспішає до Львова, на той бік фронту, де, як він споді­вається, є сила, здатна задушити грядущу революцію на Україні і в Росії. Там, де готувалися ці сили до вирі­шального удару на революційний Схід, і було місце Шеп­тицького.

Але марні були його надії. Австро-німецька окупація на Україні була надто короткочасною, щоб призначений Шептицьким уніатський екзарх заснував хоч би одну уніатську парафію, і, тільки митрополит встиг вдруге виїхати до Києва, його австрійська і німецька опікунки наказали довго жити...

Честолюбний граф опинився над розбитим коритом.

ПІД ПОКРОВОМ ВАРШАВИ

Після кількох місяців впертої боротьби за самовизна­чення Західна Україна потрапляє під панування Польщі, а варшавський диктатор Пілсудський стає продовжувачем політики Владислава Ягайла, політики завойовницького походу на Схід.