Unknown

На превелике лихо людства, знайшовся хтось, що врятував папство від тисячократно заслуженої смерті. Цим рятівником з’явилася німецька династія Габсбургів, яким потрібний був союзник, що допоміг би їм створити світову імперію. І ось Карл V Габсбург, а з ним і брат його Фердінанд І домовляються з папою і спільно а ним роз­починають похід проти Реформації. За військами Габсбур­гів йде св. інквізиція з знаряддями тортур і бочками смоли для спалювання живцем «єретиків». Ніч дикої сваволі оновила нещасну Європу; в той час, як Карл заливав кров’ю її західну частину, Фердінанд робив те саме з центральною. І один, і другий здійснювали при цій нагоді свої завойовницькі плани, а папі римському їх успіхи гарантували прибутки, які наприкінці ХУІ століття ста­новили більше ніж половину всіх церковних прибутків у Європі.

Під час цього кривавого походу об’єднаних сил най- чорнішої реакції в Римі виникла думка, щоб розправи­тися заодно не тільки з Реформацією, а й з православ’ям. Покатоличення Росії, Білорусії та України дало б не­нажерливому Ватіканові не тільки нове й багатюще дже­рело прибутків, а- й допомогло б йому та Габсбургам ово­лодіти, може, й цілою нашого планетою...

Для того, щоб досягти цієї мети з допомогою зброй­ної сили, і в Габсбургіи, і в папи руки були занадто ко­роткі. В пригоді стала їм зброя ватіканських шахраїв: підступ. Папський агент єзуїт Антоніо Поссевіно* той самий, що умудрився' прихилити до католицизму швед­ського короля, їде до Москви. Проте красномовство пап­ського дипломата не дає результатів, цар московський своєчасно розгадує підступ і категорично відкидає веі пропозиції Поссевіно щодо унії з Римом.

Однак Ватікан не втрачає надії. Не вийшло з Моск­вою, вийде з Варшавою, яка в той час володіла ве­личезними територіями, заселеними українськими і біло­руськими віруючими православної церкви. Повернувшись з Москви, Поссевіно виступає перед віленськими єзуїтами з промовою, в якій він розкриває дальші плани Ватіка­ну: «Нема чого й думати тепер про унію на сході Європи, або на Московській Русі. Там цар і народ тієї самої віри. Більш надійна ця унія на Західній Русі, яка підлягає польському королеві, що сам належить до римсько-католи­цької церкви. Тим-то, з метою запровадження унії, можна скористатися його владою; слід ще вплинути на руських князів і попів, щоб їх умовити прийняти унію».