Життя за життям

Та і яка є альтернатива до телевізора? (Вона ніяк не могла урвати цієї суперечки із самою собою). Не складанку ж їй складати? Можна, звісно, почитати, але після тяжкого дня на роботі, після звітів, меморандумів і бюлетенів, буває, не хочеться знову втуплюватися у слова. Звісно, є ще радіо і платівки, але було в них щось егоїстичне. (Так, надто ревно вона протестує). Бодай перед телевізором можна не думати. І це геть не погано.

Їла пізніше, ніж зазвичай, бо перед тим сходила на вечір з нагоди власного виходу на пенсію — це як сходити на власний похорон, лише й різниці, що потім повернешся додому. Вечір був скромний — просто випили по кілька келихів у місцевому пабі — але приємний, і вона зітхнула з полегшею, коли він рано закінчився (інша б, може, й образилася). Офіційно останній робочий день — це п’ятниця, але вона вирішила, що співробітникам легше з усім покінчити в робочий день. Раптом на вечір п’ятниці в них заплановане щось цікавіше.

Перед тим, ще в конторі, їй подарували годинник, на якому вигравіювали «Урсулі Тодд, із вдячністю за багато років вірної служби». Господи, подумала вона, от нудна епітафія. Такі всім дарували, і вона не зважилася сказати, що годинник у неї вже є, і то значно кращий. Їй також подарували два (добрі) квитки на Променадний концерт, на Бетховенову «Хорову фантазію» — це справді хтось душу вклав, мабуть, її секретарка, Жаклін Робертс.

— Ви проклали жінкам шлях до керівних посад на державній службі, — тихо сказала Жаклін, передаючи келих дюбонне, її улюбленого напою останнім часом.

На жаль, не така вже моя посада й керівна, — подумала вона. Нічим я не керую. Керувати — досі прерогатива морісів світу цього.

— Ну, будьмо, — сказала вона, дзенькнувши келихом об портвейн з лимоном у Жаклін.

Пила вона рідко — так, інколи балувалася дюбонне, могла собі дозволити на вихідних випити пляшку доброго бургундського. Не те що Іззі, яка досі жила в домі на Мелбері-роуд і блукала анфіладами кімнат, як міс Гевішем у запої. Урсула навідувала її щосуботи з пакунками продуктів, більшість яких опинялася у смітнику. Ніхто вже не читав «Пригод Авґуста». Тедді зітхнув би з полегшею, а ось Урсулі було шкода, ніби світ забув іще одну його частку.

— Знаєш-но, раз ти вийшла на пенсію, — сказав Моріс, — то тобі, мабуть, видадуть якесь брязкальце. Кавалера Ордену Британської імперії чи щось типу того.

Його от нещодавно посвятили в лицарі.

(— Господи, — сказала Памела, — до чого докотилася країна?).

Він розіслав усім членам родини фотографію в рамці, на якій схилявся під мечем королеви у бальній залі палацу.

— Гординька, — розсміявся Гарольд.

Ідеальною компаньйонкою для «Хоральної фантазії» в Альберт-голлі була б міс Вулф. Востаннє вони саме там і бачилися, на концерті з нагоди сімдесятип’ятиріччя Генрі Вуда у 44-му. Через кілька місяців вона загинула при обстрілі Олдвіча. Енн, дівчина з Міністерства авіації, загинула в тому самому бомбардуванні. Вона з подружками саме засмагала на даху міністерства, обідала принесеним із дому. Це було так давно. А мов учора.

Вони домовлялися, що зустрінуться з Урсулою на обід у Сент-Джеймському парку. Дівчина з Міністерства авіації — Енн — мала їй про щось розповісти, Урсула ще подумала: а раптом про Тедді? Може, вони знайшли уламки літака чи тіло. Вона на той час уже змирилася, що брат пішов назавжди, вони щось почули б, якби він потрапив у полон чи втік до Швеції.

Проте в останню мить втрутилася доля в особі містера Буллока, який увечері напередодні раптом зринув у неї на порозі (звідки й довідався її адресу?) і попросив супроводити його в суд, поручитися за його добропорядність. Його судили за спекуляції на чорному ринку, що її, власне, не здивувало.

Вона була його другою кандидатурою — одразу після міс Вулф, але міс Вулф тепер відповідала за оборону цілої дільниці, себто за життя двохсот п’ятдесяти тисяч осіб, які їй важливіші, ніж містер Буллок. Врешті-решт, його «авантюри» на чорному ринку сиділи їй у печінках. До 44-го не дожив ніхто з рятувальників, із якими Урсула познайомилася на посту.

Її трохи занепокоїло, що містер Буллок мав постати перед Олд-Бейлі: вона думала, що йдеться про дрібне правопорушення, яке розглядатимуть у суді магістратів. Вона цілий ранок марно чекала, коли її викличуть, і щойно суд взяв перерву на обід, прогримів далекий вибух — тоді вона ще не знала, що то рівняли із землею Олдвіч. А з містера Буллока зняли всі звинувачення.

*

Крайтон пішов із нею на похорон міс Вулф. Він її взагалі підтримував, але врешті лишився у Ворґрейві.

— Їхні тіла поховані в мирі, а ймення їхнє живе у родах, — ревів священик, ніби вся парафія недочувала. — Книга Сираха 44:14.

Урсула в таке не вірила. Хто пам’ятатиме Еміля чи Рене? Чи бідолашного Тоні. Чи Фреда Сміта. Чи й саму міс Вулф. Урсула вже забула імена більшості мертвих. Що вже казати про всіх тих пілотів, усі ті втрачені юні життя. Тедді на час смерті командував ескадрильєю, а йому ж було тільки двадцять дев’ять. Наймолодшим командирам було по двадцять два. Для цих хлопчиків час прискорювався, як для Кітса.