Життя за життям

— Ну й гамір, — сказала сонна Сильвія, зринаючи на порозі кухні. Вона була дуже гарненька у мереживному халаті, з довгою косою, що звисала спиною, як розкошланий канат. Кларенс зашарівся і втупився в черевики. Сильвія зробила всім какао й ласкаво слухала Бріджит, доки новизна опівнічного чування не вичерпалася і дітям не схотілося спати.

— Завтра вертаємося до нормального життя, — сказав Кларенс і зухвало поцілував Бріджит у щоку, а тоді попрямував додому, до матері. Що не кажи, день був неординарний.

— Як думаєш, місіс Ґловер розізлиться, що ми її не розбудили? — шепнула Сильвія Памелі, коли вони піднімалися сходами.

— До чортиків, — сказала Памела, і вони обидві розсміялися по-змовницьки, по-жіночому.

*

Коли Урсула знову поринула у дрімоту, їй наснилися Кларенс і Бріджит. Вони блукали зарослим садом у пошуках капелюшка. Кларенс плакав, здоровою половиною обличчя стікали справжні сльози, а маскою — намальовані, як краплі дощу на вікні у картині.

Наступного ранку Урсула прокинулася з температурою, усе тіло боліло.

— Червона як рак печений, — сказала місіс Ґловер, коли Сильвія покликала її порадитися.

Бріджит теж злягла. Місіс Ґловер з осудом склала руки під своїм масивним, але не теплим бюстом, і прорекла:

— А не треба вештати поночі.

Урсулі лишалося сподіватися, що місіс Ґловер не буде її няньчити.

Урсула дихала тяжко і хрипко, подих загусав у грудях. Світ шумів і відступав, як море у велетенській мушлі. Усе було приємно розмите. Тріксі лежала на ліжку у неї в ногах, а Памела читала вголос «Червону книжку фей», ось тільки слова розчинялися, позбавлені змісту. Памелине лице то проступало перед очима, то тануло. Прийшла Сильвія, спробувала нагодувати її яловичим бульйоном, але в горлі стояв комок. Урсула виплюнула все просто на ковдру.

По гравію зарипіли шини, і Сильвія сказала Памелі:

— А ось і доктор Фелловз, — рвучко підвелася й додала: — Лишайся при Урсулі, Пеммі, але Тедді сюди не пускай, гаразд?

*

Дім був незвично тихий. Коли Сильвія не повернулася, Памела сказала:

— Піду пошукаю маму. Зараз повернуся.

Знизу долинули шепіт і плач, але Урсулі це ні про що не казало.

Вона поринула у дивний тривожний сон, а тоді при ліжку раптом з’явився доктор Фелловз. Сильвія сіла по інший бік і стисла їй руку, примовляючи:

— У неї бузкова шкіра. Точнісінько як у Бріджит.

Бузкова шкіра — це добре, як «Бузкова книжка фей». Голос у Сильвії був дивний, ніби їй перехопило подих від страху — точнісінько як тоді, коли до дому піднесли телеграму, а виявилося, що то просто Іззі вітає Тедді з днем народження. («Геть про нас не думає», — сказала Сильвія).

*

Урсула задихалася, але чула запах материних парфумів. Тихий мамин шепіт бринів у вусі, як бджоли літнього дня. Вона так стомилася, що не могла навіть розплющити очі. Вона почула, як зашелестіли Сильвіїні спідниці, коли мама встала, а тоді прочинилося вікно.

— Це щоб тобі легше дихалося, — сказала Сильвія, а тоді повернулася і пригорнула Урсулу до шорсткої ситцевої блузки. Від неї пахло безпекою, крохмалем і трояндовим цвітом. З-за вікна в кімнату на горищі долинав лісовий запах диму. Було чути, як цокають копита і гримить вугілля — продавець висипав мішки до сараю. Життя тривало. Краса і сила.

Одним-однісінький подих, більше їй і не треба, але й того не було.

Запала темрява, спершу ворожа, а потім дружня.

Сніг

11 лютого 1910 року

Доктора Фелловза розбудила дебела бабега з руками, як у вантажника, забрязкала посудом, відсмикнула завіси, хоча надворі було ще темно. Він не одразу згадав, що лишився ночувати у холодній, як льодівня, гостьовій кімнаті в Лисячому закуті, а грізна жінка, що принесла чай, — це кухарка Тоддів. Доктор Фелловз покопирсався курною бібліотекою пам’яті в пошуках імені, яке ще кілька годин тому легко зринало на язиці.

— Я місіс Ґловер, — сказала та, мовби прочитала його думки.

— Точно. Пікулі у вас незабутні.

Голова мов соломою напхана. Йому раптом стало незатишно від усвідомлення, що під благенькою ковдрою на ньому тільки спіднє. Доктор Фелловз відзначив, що камін у спальні холодний і порожній.

— Потрібна ваша допомога, — сказала місіс Ґловер. — Стався нещасний випадок.

— Нещасний випадок? — повторив доктор Фелловз, як луна. — Із дитиною?

— Фермера затоптав бик.

Перемир’я

12 листопада 1918 року

Урсула рвучко прокинулася. У спальні було темно, але знизу долинали звуки. Грюкнули двері, хтось загиготів, хтось завовтузився. Вона почула високий хихіт — сміх Бріджит ні з чим не сплутати — а тоді чоловічий бас. Бріджит і Кларенс повернулися з Лондона.

Урсула спершу хотіла вилізти з ліжка, розбудити Памелу, спуститися й розпитати Бріджит про свято, але щось її спинило. Доки вони лежала, вслухаючись у темряву, її накрила хвиля глухого, неохопного страху, мовби за дверима на неї чигало щось жахливе. Таке відчуття огорнуло її, коли вона брела за Памелою до моря у Корнволлі, ще до війни.

Тоді їх порятував незнайомець.