Життя за життям

Після того Сильвія записала їх усіх у міський басейн, де уроки давав ветеран Бурської війни, який волав так, що від страху ніхто навіть думати не смів утонути. Сильвія часто переповідала цю історію як кумедну пригоду («Героїчний містер Вінтон!»), проте Урсула чітко пам’ятала свій жах.

Памела пробурмотіла щось крізь сон, і Урсула прошепотіла:

— Ша.

Не можна, щоб Памела прокинулася. Не можна, щоб вони спустилися. Не можна, щоб вони побачилися із Бріджит. Урсула не знала, чому і звідки береться цей холодний жах, але вкрилася з головою, аби сховатися від того, що чигало назовні. Сподівалася, що воно і справді назовні, а не всередині неї. Вона думала, що не засне до ранку, але за кілька хвилин її зморив сон.

*

Поснідали вони на кухні, бо Бріджит не вставала — почувалася поганенько.

— А не треба вештати поночі, — сказала місіс Ґловер без тіні співчуття, насипаючи кашу. — Страшно подумати, о котрій вона вернулася.

Сильвія спустилася із тацею — дівчина навіть не торкнулася до їжі.

— Місіс Ґловер, мені здається, Бріджит погано.

— Перепила дівка, — пирхнула місіс Ґловер, луплячи яйця, мовби вони чимось завинили.

Урсула кашлянула, Сильвія різко зиркнула на неї і сказала до місіс Ґловер:

— Думаю, треба викликати доктора Фелловза.

— Це для Бріджит чи що? Та дівка здорова, як кінь. Доктор Фелловз намне вам вуха, коли почує, як від неї тхне спиртним.

— Місіс Ґловер, — сказала Сильвія тоном, який застосовувала, коли йшлося про дуже важливі для неї речі, й вона хотіла, щоб її почули («Не нанось бруду в дім, завжди будь добрий до інших дітей, хай би як вони тебе дратували»). — Мені справді здається, що Бріджит погано.

І раптом місіс Ґловер усе зрозуміла.

— Подивитеся за дітьми? — спитала Сильвія. — Я подзвоню доктору Фелловзу, а тоді посиджу із Бріджит.

— А діти не йдуть до школи? — спитала місіс Ґловер.

— Звичайно, йдуть. Чи, може, ні? Ні… так, ідуть. Чи не варто?

Сильвія вагалася й метушилася, а місіс Ґловер на диво терпляче чекала.

— Мабуть, лишу-но я їх сьогодні вдома, ще тільки людних класів не вистачало, — нарешті сказала Сильвія, а тоді глибоко зітхнула і втупилася у стелю: — Але про всяк випадок потримайте їх тут, унизу.

Памела підвела брови й поглянула на Урсулу. Урсула й собі підвела брови, хоча не знала, про що мова. Здебільшого, мабуть, про жах від того, що вони лишилися під наглядом місіс Ґловер.

Їм наказали сидіти на кухні, щоб місіс Ґловер «за ними наглядала». Попри їхні протести, кухарка веліла їм витягти зошити і взятися за роботу — Памела за математику, Тедді за прописи (д — дощ, п — перепілка). Урсула мала вдосконалювати почерк, а то пише «як курка лапою». Вона вбачала кричущу несправедливість у тому, що про її силуване письмо береться судити жінка, яка пише виключно списки покупок грубим почерком («смалець, вакса, баранячі відбивні, магнезія від „Діннефордс“»).

Місіс Ґловер тим часом цілком поринула у приготування телячого язика — витягла хрящик, скатала м’ясо і вклала у прес. Спостерігати за нею було значно цікавіше, ніж писати «На подушечці форми любої є й ґудзик, щоб пір’я геть жовте сховати» чи «Хвацький юшковар Філіп щодня на ґанку готує сім’ї вечерю з жаб».

— Не хотіла б я опинитися у школі, де вона за директорку, — прошепотіла Памела, борючись із рівнянням.

Вони відволіклися від роботи, коли помічник м’ясника повідомив про своє прибуття, гучно задзвонивши у велосипедний дзвінок. Чотирнадцятирічним хлопчиною на ім’я Фред Сміт захоплювалися і дівчата, і Моріс. Дівчата виявляли свою прихильність, називаючи його «Фредді», ну, а Моріс звав його «Сміті» з побратимським схваленням.

Якось Памела заявила, що Моріс втюрився у Фреда, а місіс Ґловер почула і тріснула її по колінах віничком. Памела дуже обурилася й поняття не мала, за що її покарано. Сам Фред Сміт шанобливо називав дівчат «міс», а Моріса — «мастер Тодд», але не виявляв ані найменшого зацікавлення. Для місіс Ґловер він був «малий Фред», а для Сильвії — «помічник м’ясника» чи «милий помічник м’ясника», щоб відрізнити його від попередника, Леонарда Еша, якого кухарка звала «хитрим лобурякою» — якось піймала його на гарячому, коли намагався поцупити яйця з курника. Леонард Еш збрехав, що йому вже є вісімнадцять, записався до армії й загинув у битві на Соммі — місіс Ґловер сказала, що так йому і треба, у неї були свої уявлення про справедливість.

Фред передав місіс Ґловер пакунок у білому папері — «Ваш подріб» — а тоді поклав на дерев’яну дошку, де сохло начиння, довге і м’яке заяче тіло.

— П’ять днів висів. Красень, місіс Ґловер.

Навіть місіс Ґловер, зазвичай не щедра на похвалу, визнала досконалість зайця, відкрила бляшанку для пирогів, яка зазвичай була за сімома замками, і дозволила Фредові обрати найбільший пундик.

Упоравшись із язиком, місіс Ґловер взялася білувати зайця — процес неприємний, але погляд відвести неможливо. Що Тедді нема, помітили допіру тоді, коли із дичини вже злупили все хутро, оголивши лискуче тільце.

— Іди його приведи, — наказала місіс Ґловер Урсулі. — А потім вип’єте по склянці молока з пундиком, хоча, бачить Бог, ви й не заслужили.