Читаем Лексикон націоналіста та інші есеї полностью

Я маю певні про­бле­ми з ци­ми ев­фе­місти­чни­ми те­рмінами. Ко­ли я чую в ха­х­ла­цьких масмедіях, що Ки­рги­з­стан та Узбеки­стан — це «близьке зарубіж­жя», а Угорщи­на й Польща — «далеке», то ро­зумію, що політи­ка де­формує про­стір, а заразом і го­ло­ви лю­дей, які в ньо­му пере­бу­вають. Політи­ка ви­клю­чає мене з Європи, ти­м­ча­сом як гео­графія зали­шає мене поза Азією. І я опи­ня­юсь у якомусь туман­ному, мі­фі­чному і місти­чному просторі, званому в тій же та­ки ново­мові «Євразією». Ця хи­ме­ра, що зроди­лась у хворобли­вій месі­анській сві­до­мості росі­ян як компенса­ція їхньо­го компле­ксу меншо­вартості перед Заходом, за­знала чи­слен­них му­та­цій, пере­верзій, ідео­ло­гі­чних заплі­днень та ще­плень, про­те збе­ре­гла свою суть у всіх іпостасях: Вели­ка Росія, Анти­захі­дний Блок Євразійських Народів і та ж та­ки сфера «упривіле­йованих» (а яких же іще?) російських інтересів.

Це най­остан­ні­ше місце на сві­ті, до яко­го я хо­тів би по­трапи­ти.

Я від­чу­ваю май­же фізи­чно, як той ли­пу­чий про­стір огортає мене зусі­біч і засмоктує у свої драгли­сті ну­тро­щі. Цей дискурси­вний фе­номен еманує не ли­ше з фа­ши­зої­дної ри­тори­ки жи­рі­новських і ду­ґі­них, джа­данів і проха­нових та всьо­го російсько­го політи­чно-це­рковно-ку­льтурно-ґе­бе­шно­го есте­блі­шменту. Він піджи­влю­є­ться ще й на позір помі­ркованою ри­тори­кою захі­дних академі­ків, політи­ків і, звісно ж, жу­рналі­стів. Бага­то хто з них незуми­сне — без­думно, про­те ефе­кти­вно — під­три­мує цю дискурси­вну реальність, ви­бу­довує новий мур за допомо­гою специ­фі­чної форми іншу­ва­н­ня, яку мо­ж­на на­звати «євразіє­за­ці­єю».

П’ять років то­му, напередодні вели­ко­го роз­ши­ре­н­ня Євро-сою­зу, я пере­глянув ни­зку роз­повід­ей про ту подію у між­народних медіях. Найці­каві­ши­ми бу­ли ре­порта­жі з ново­го євросою­зівсько­го кордону — «зони стабільності і добробуту». Ось двійко при­кла­дів із пова­ж­них ви­дань, які ілюструють дух і стиль цьо­го специ­фі­чно­го інформу­ва­н­ня:

THE NEW YORK TIMES, 25 кві­т­ня 2004

«Дорогуськ, Польща. — Го­ло­вна вістка, яку подає при­кордон­ний пост, що пи­льнує порослі гу­стим лі­сом бе­ре­ги рі­ч­ки Буг, звучить ни­ні: “Польща — го­това!”

У без­до­ган­но чи­стій кі­мнаті пі­рамі­да ки­рпатих “глаубе­ри­тів”, польської версії знамени­то­го авто­мата “Узі”. На стела­жах — 9-мілі­метрові пісто­ле­ти, ящи­ки з ку­ля­ми, два ку­ле­мети і при­лад ні­чно­го ба­че­н­ня у зеленому бре­зентово­му фу­тля­рі.

Надворі — ле­ндровер, мо­то­ци­кли та дві собаки, на­вче­ні знаходи­ти слі­ди серед лі­су. А ще — неви­ди­мі, про­те теж го­тові охороня­ти цю діля­нку 327-ми­льно­го кордону між Польщею та Украї­ною сні­гомобілі, гелі­коптер і патрульний лі­так…

“Де­хто в Європі вва­жає, що орди нелегальних мі­грантів чи­га­ють за на­шим кордоном і що наш контроль не досить ефе­кти­вний”, — ка­же Ян Турчи­нський, пред­ставник Польщі на пере говорах із Євросою­зом».

OBSERVER, 18 кві­т­ня 2004

«На­ближа­є­ться вели­кий Травневий День на само­му крає­ч­ку європейської [sic] окраї­ни… Тут, у невели­кому селі Городло, роз­та­шо­ваний най­східні­ший пункт ново­го 2400-ми­льно­го кордону Європейсько­го Сою­зу…

Весна бу­яє в невели­кому парку в Городлі та в барі “Горобець”, до яко­го Дарек і Моні­ка поверну­ли­ся з Варшави, споді­ваю­чись, що кордон означа­ти­ме те­пер новий бізнес. “Ще сорок поліцаїв при­бу­ває в на­ше село, — ка­же Моні­ка, — на дода­чу до тих двох, яких уже має­мо. І це не раху­ю­чи при­кордон­ни­ків”.

“Вони га­ня­ти­муть украї­нців, — ка­же Януш, власник мінімарке­та. — Бо украї­нці спроваджу­ють контрабандні ци­га­рки і продають їх по два зло­тих. А ми повин­ні продавати за п’ять. Те­пер лю­ди му­си­ти­муть іти до нас за ку­ри­вом”.

Кордон ново­го ЄС водночас пори­стий і жорсткий. Уздовж рі­ч­ки, на вимо­гу Брюс­селя, збу­довано те, що де­хто тут нази­ває оксами­товою завісою” — верве­ч­ку нових при­кордон­них постів із ти­ся­ча­ми озброє­них ново­бранців».

Оби­дві стат­ті злі­плен­ні за однаковим «сенса­ціоналі­стським» ре­це­птом. Ми­рне («нормальне») жи­т­тя по один бік кордону контрастує тут із жи­т­тям чи, рад­ше, за­гроз­ли­вим вовтузі­н­ням усі­ля­кої по­то­ло­чі по другий бік — контрабандистів, повій, нелегальних мі­грантів та іншої біо­маси, ко­тра ті­льки й думає, як би прони­к­ну­ти до запові­т­ної зони стабільності та добробуту і пожи­рувати трохи на тру­дових заощадже­н­нях добропоря­дних європейців. Тож аби стри­мати цих лю­ди­ноподі­бних істот, тре­ба справді чим-більше сні­гомобілів, гелі­копте­рів та, звичайно ж, собак, на­вче­них знаходи­ти слі­ди серед лі­су. Пісто­ле­ти і ку­ле­мети теж не зайві, бо ж ні­ко­ли не знати, чо­го споді­вати­ся від тих орд за му­ром.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Говорим правильно по смыслу или по форме?
Говорим правильно по смыслу или по форме?

Эта книга – практикум, как говорить правильно на нашем родном языке не только по форме, но и по смыслу! Автор, профессор МГУ Игорь Милославский, затрагивает самые спорные вопросы, приводит наиболее встречающиеся в реальной жизни примеры. Те, где мы чаще всего ошибаемся, даже не понимая этого. Книга сделана на основе проекта газеты «Известия», имевшего огромную популярность.Игорь Григорьевич уже давно бьет тревогу, что мы теряем саму суть нашего языка, а с ним и национальную идентификацию. Запомнить, что нельзя говорить «ложить» и «звОнить» – это не главное. Мы говорим, читаем, пишем и даже воспринимаем на слух информацию неправильно! Книга профессора Милославского – увлекательное пособие, наглядно показывающее, где могут подстерегать главные опасности!

Игорь Григорьевич Милославский

Документальная литература / Языкознание, иностранные языки / Языкознание / Образование и наука